«Ніколи знову» проти «Можем повторить» — два підходи, які борються у світі — Єрмоленко

Гість — письменник, філософ, викладач, директор Європейських програм Інтерньюз-Україна Володимир Єрмоленко.

Володимир Єрмоленко: Варто зважати на два аспекти: по-перше, пам’ять про загиблих, чого часом бракувало в радянській інтерпретації Дня перемоги, і друге — це все ж таки перемога над одним із найжахливіших тоталітаризмів 20 століття, ми не маємо про це забувати. Усі народи радянського союзу брали участь в цій перемозі, і нікого не можна применшувати, як, власне, і участь українців в цій перемозі.

Одна з проблем української історії — ми намагаємось придумувати новий погляд на минуле, хоча ми маємо рухатись в розрізі розширення. Очевидно, що в радянську епоху аспект складності Другої світової війни був витіснений, його замінили на поняття «Великої вітчизняної війни». Це не було протистояння Гітлера проти Сталіна, було дуже багато фронтів, і вони були неоднозначні. І ми не повинні применшувати роль Східного фронту.

• Мені подобається поняття «інклюзивний підхід до пам’яті», тобто, простішими словами, ми розширюємо наш погляд на ті події, а не звужуємо його.

Сьогодні європейці живуть багато десятиліть без війни. Колись американська письменниця Сюзан Зонтаг намагалась пояснити своїм співвітчизникам, що таке війна в Боснії, чи що таке війна у В’єтнамі. Вона казала, що «не може народ, який давно не мав війни на своїй землі, зрозуміти, що таке війна». У цьому сенсі наш досвід абсолютно інший, ми, на відміну від інших стабільних суспільств, знаємо, що таке війна, оці всі її жахіття. І ця романтизація насильства, яка відбувається у різних куточках світу, у тому числі й у стабільному світі, вона надзвичайно небезпечна.

Мені імпонує гасло «Ніколи знову», яке теж пов’язане з оцим розширенням оцієї української свідомості, зокрема символ червоного маку віддаляє нас від радянської пропаганди. Оце «Ніколи знову» проти «Можем повторить» є два потужні підходи до війни взагалі, які борються у світі. Тобто, розуміння жахів війни та максимальне їх уникнення проти бравади, риторики і політики.

• Люди в Європейських стабільних країнах втомились від миру, і це дуже небезпечно. Від миру зазвичай втомлюються ті, хто війни ніколи не бачив. Історики називають період між Першою світовою війною та Другою світовою війною «Другою тридцятилітньою війною» за аналогією до тієї, яка була у сімнадцятому столітті.

Перша світова війна починалась із романтизації насильства, коли люди були готові йти вбивати, помирати, стріляти, і це все закінчилось появою фашизму, комунізму, нацизму, дуже агресивних ідеологій. Є ознаки того, що цей досвід повторюється у світі. І наша мета, наш голос і наше право — розповідати світу про тортури, вбивства, про жахіття війни, щоб вони про це хоча б знали.

Більшість людей в Україні почуваються нормально, відзначаючи і 8, і 9 травня. Часом ми перебільшуємо непримиренність українського суспільства щодо питань ідентичності пам’яті історії. Українське суспільство набагато більш м’яке, менш радикальне, ніж часом це намагаються показати.

Тим, хто применшує роль 8 травня, роль пам’яті загиблих, Дня примирення, хочу сказати, що сам аспект вшанування пам’яті жертв є дуже важливим із нашого погляду на війну. І це нормально, якщо один день ми присвячуємо пам’яті і згадуванню тих, хто загинув, а другий день темі сили та перемоги.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS