Громадське радіо
17 лютого Закарпатський обласний театр драми та комедії розпочав в столиці Карпатської України – місті Хуст – нову сторінку діяльності.
У студії Громадського радіо побував режисер-постановник Сергій Архипчук, який і розповів про діяльність театру.
«Театр існував там як національний театр Карпатської України, театрознавець Василь Андрійцьо має документи та спонукає громадськість і начальство, щоб відновити саме назву Столичний театр Карпатської України.
Мукачівський театр, який був театром «совєцької» армії, а перед тим – театром одного з райцентрів Одещини, який «совєцька» влада, здається, в 1947 році перенесла до Мукачева, впроваджуючи свою ідеологію та політику, існував у прекрасному старовинному приміщенні та мав свою традицію, вже кілька років, як перейшов на українську мову. Минулого літа сталося так, що були якісь війни між великими світу закарпатського: актори вирішили нікуди не рухатись, вони залишились в Мукачеві, а вся документація, два поламані автомобілі та дуже поламана техніка були передані до Хуста. Досі журналісти та громадськість не можуть «переварити» це питання.
Я розглядаю як велике благо, що з’явився ще один театр у світі, який вибудовує нову політику. Після прем’єри «Наталки Полтавки» люди почали говорити та тішитись, що з’явився новий театр. Вони тепер говорять не лише про ціни, гаразди і негаразди, а говорять про те, як одягнутися в театр: «А хто там грає; а як тобі Наталка; а Возний?»
З’явилося багато нового, і це нове – дуже важливе. Коли є культурне середовище, є нові хвилі, які значно важливі, ніж та твань, в якій ми можемо потонути».
Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.
Раніше режисер-постановник Сергій Архипчук вже розповідав Громадському радіо про першу постановку та відбір акторів до театру:
«Я знайомився з відібраними людьми у середині вересня. А у середині листопада розпочалася робота. Так як можливості і фінансування були більше ритуальними, усі актори є мешканцями Хусту і району. В цьому, з одного боку, є велика проблема, а, з іншого боку, велика перевага. Тому що це фактично театр «свої для своїх» І ми наважились у Наталці Полтавці на те, щоб керуючись принципами старого італійського театру імпровізації, використовувати місцеву говірку в поодиноких місцях (..), але зберігати неперевершену мову Котляревського».