Олег Шинкаренко презентує свою нову книжку «Череп»

«У «Черепі» діють широковідомі нам всі персонажі так званого «руского міра». Я намагався провести дослідження, чим взагалі викликані ці персонажі, що їм передувало, чому вони такі агресивні і чому прагнуть розповсюджуватись. Роман «Череп» є таким художнім дослідженням на цю тему. Я намагався це робити сатиричним методом, критикував дійсність за допомогою гострої сатири», — розповідає Олег Шинкаренко.

Анастасія Багаліка: І що ви знайшли? Які ж причини?

Олег Шинкаренко: Там велетенський список причин, чому вони такі. Для цього треба читати сам роман. Але я думаю, головна причина в їх казковій свідомості. Вони перебувають у просторі російської народної казки і вважають її реальністю.

Андрій Куликов: А як з мовою у романі «Череп»?

Олег Шинкаренко: З мовою у романі «Череп» величезні проблеми, оскільки вся дія відбувається в Росії і всі персонажі росіяни. Там досить багато типово російського сучасного фольклору, багато так званої «ватної» поезії, яку просто неможливо перекласти українською мовою, бо вона втратить своє значення. Довелося вставляти в оригіналі. Але тут виникає так званий “парадокс Штірліца”: уявіть собі, що Штірліц та Кальтенбрунер йдуть вулицею і розмовляють. Якою мовою вони розмовляють? Звісно, російською, бо інакше ми би їх не зрозуміли. І от на вулиці вони бачать вивіску крамниці німецькою мовою. А чому вона німецькою, коли вони розмовляють російською? Вона ж теж має бути російською! Така сама ситуація із співачкою у кабаре, яка мала би співати російською, але вона буде співати німецькою. Це проблема межі умовності в літературному творі.

Андрій Куликов: Тобі не закинуть, що під виглядом роману ти пропагуєш ідеї так званих «ватників»?

Олег Шинкаренко: З перших сторінок видно, що я не пропагую ці ідеї, а займаюся їх критикою, гумористичною, сатиричною, раціональною критикою.

Також письменник та журналіст трохи розповів і про роман, над яким працює зараз:

«Зараз я пишу роман про Степана Бандеру, ретельно вивчаю його життя буквально в деталях, до того, де він ховався, коли його хату обстрілювала російська або австрійська армія, як його дочка йшла через ліс до школи, коли вони жили в Австрії, чи де його батько ховав зброю, щоб зробити повстання на західній Україні наприкінці 10-років минулого століття. Я намагаюся написати цей роман так, щоб він трохи відійшов від такої дуже модної зараз історичної родинної драми або біографічного роману з життя відомої історичної персони. Таких романів написано дуже багато і вони виглядають дещо фальшиво, лише Таня Малярчук зробила спробу трішки відійти від цієї схеми і в романі «Забуття» це трохи їй вдалося».