На своїй новій посаді Ірина Садов’як планує змінити організаційну структуру “Охматдиту” та говорить, що значна увага приділятиметься вихованню молодих кадрів, а ефективність результату залежить передусім від чіткої стратегії.
Анастасія Багаліка: Минули ваші перші два робочі дні. Чи ви вже бачите для себе обриси того, що треба буде робити?
Ірина Садов’як: Коли я готувалась до конкурсу, виграла його, я мала якесь бачення і знала, на що хочу звернути увагу. Але були моменти, що я розуміла: це мої наміри, але тільки після того, як я познайомлюсь з структурою, з відділеннями, умовами роботи, кількістю пацієнтів та персоналу, труднощами, тільки тоді зможу або підсилити страхи в тому, що це організаційна структура, яку б я хотіла дещо змінити, або розширити. Це серйозна установа, лікарня, де надається допомога діткам в найскладніших станах. Нехтувати «з плеча» навіть кількістю персоналу, їхніми функціями не варто.
Свої перші два дні та наступні я розпочинаю з того, щоб прийшовши у відділення, структурний підрозділ, спочатку знайомитися з персоналом, подивитися умови та кількість пацієнтів. Я занотовую, ми спілкуємось. Потім я буду збирати пропозиції від завідуючих відділень та від лікарів і формувати якусь нашу спільну стратегію розвитку лікарні.
Анастасія Багаліка: Ви 14 років пропрацювали головною лікаркою Коломийської районної центральної лікарні. Досвід організації меншої, але злагодженої команди у вас значний. Як, на вашу думку, має функціонувати головна дитяча лікарня країни?
Ірина Садов’як: Коли говорять, що я очолювала лікарню, яка за структурою є меншою, це не зовсім так. Коли я прийшла працювати в лікарню, в мене в підпорядкуванні було більше 3000 працівників, в структурі лікарні було майже 76 лікувальних установ. Але ця структура і структура, до якої я зараз прийшла, — це зовсім різні функції. Набагато складніші в плані лікарської допомоги, маніпуляцій.
Звичайно, положення і статут про лікарню є. Оскільки це лікарня для найскладніших діток, всі націлені на це. Тому ця лікарня і заробила собі такий рівень. Тут працюють фахівці, які найкращі в Україні в плані надання допомоги дітям. Те, що ми звикли, що можна прийти з вулиці і потрапити в лікарню, не зовсім так.
Для того, щоб дитина потрапила в лікарню, найправильніше, коли вона на своєму рівні пройде весь шлях, коли лікарі не визначаються з її станом, якщо це планове консультування, вони по направленню звертаються в цю лікарню.
Так само і в гострих випадках. Але на сьогоднішній день наша лікарня несе ще і зовсім іншу функцію. По суті вона надає допомогу в гострих станах діткам з Києва, часто люди мають можливість пролікуватися в регіоні, але знаючи, що тут найкращий рівень надання допомоги, звертаються напряму в «Охматдит». Ми завжди працюємо з родичами діток, але тут є певні складні моменти. Коли ми будемо змінювати організаційну структуру, ми будемо зважати на всі ці моменти. Нам треба брати до уваги кількість дитячих лікарень в Києві, розподіл функцій на них.
Анастасія Багаліка: Ми знаємо, в якому стані наша медицина, відбувається медична реформа, в людей вже багато років є острах перед лікарнями. Цю систему зараз намагаються змінити. Яке місце в своїй діяльності ви відводите змінам, які загалом відбуваються в системі?
Ірина Садов’як: Я підтримую зміни. Всі проблеми, які існують в медицині, в першу чергу, звалюються на керівника. Недофінансування відбивається не тільки на пацієнтах — в складних умовах працює лікарня.
Лікарі та медичний персонал можуть надати допомогу, але вони не винні, що не можуть забезпечити придбання ліків, батьки та родичі теж у цьому не винні
Коли ми обговорювали законопроект і коли передбачалася умова про співоплату, всі, хто був проти, в один голос кричали, що такого не може бути. Але на сьогоднішній день співоплата існує (від громадських організацій, місцевих рад, а інколи батькам треба продати квартиру і машину, щоб вилікувати дитину).
Тому я хочу, щоб відбулася реформа. Я не юрист і фахівець щодо правильних висловів, як має бути, щоб тим потім не маніпулювали. Тому, коли збираються робочі групи, вони розуміють наслідок, який потягне за собою певний вислів. А мені, працівникам та пацієнтам основне — чіткі правила гри. Навіть, якщо буде пакет послуг, що передбачатиметься для наших діток, які потраплятимуть в лікарню, то він буде гарантований. Держава гарантує: в складних станах, при певному переліку захворювань вона забезпечить безкоштовне надання допомоги. Тільки впровадженням цих законопроектів ми зможемо цього дотриматись.
Анастасія Багаліка: Для «Охматдиту» багато що залежить від того, коли і з якими витратами буде побудований новий корпус лікарні. Ви ще не знайомі з планами добудування?
Ірина Садов’як: Ще ні. Хоча ми зустрічалися, коли в нас була робоча нарада. Але я не готова сказати про фінансування і в принципі це не є питанням лікарні «Охматдит», це питання замовника і забудовника. Але цього року має здатися перша черга корпусу, де буде змонтоване важке діагностичне обладнання, ми якраз над цим працюватимемо.
На вівторок ми домовилися з будівельною організацією, з замовником, що поспілкуємось з нашими спеціалістами стосовно того, де виникають проблеми. Найкраще, коли була б здана вся будівля, тоді ми можемо правильно спланувати свої служби. Я прикладу максимум зусиль і дуже багато людей зацікавлені в тому, щоб цей корпус був збудований. Ми готуємось до здачі першої частини. Я знаю, що частина обладнання вже закуплена, частина вже змонтована. Деякі наші лікарі вже проходять навчання на цьому обладнанні.
Анастасія Багаліка: Багато хто починає роботу на новому місці з внутрішнього аудиту, чи буде він в «Охматдиті»?
Ірина Садов’як: Так. Я би хотіла це зробити. Це краще для мене як для керівника, щоб подивитися реальну ситуацію і розуміти проблеми, щоб не продовжувати їх робити надалі. Звичайно, ми замовимо аудит, в першу чергу, того, що стосується закупівлі лікарських засобів.
Анастасія Багаліка: Якщо говорити про електронний документообіг, я, як мама і користувач, знаю, що зародки в «Охматдиті» є. Я так розумію, це невелика частина?
Ірина Садов’як: Наскільки я пам’ятаю, це чотири відділення. І це їхнє внутрішнє бажання, лікарі все зробили, щоб його реалізувати. Вони купили комп’ютери, розробили свою програму, як самі це бачили. Все це тільки на користь пацієнту і медперсоналу. Але цього недостатньо. Тому дуже добре, коли лікарня працює в одній мережі. І це передбачено в новій будівлі. Тому ми дуже сподіваємось, що перейдемо в нову будівлю і це спростить нам ситуацію. А на цьому етапі я, в першу чергу, займуся бухгалтерією та реєстром пацієнтів, щоб попередити зловживання.
Анастасія Багаліка: Чи прийде разом з вами нова команда?
Ірина Садов’як: Я думаю, однозначно я підбиратиму нову команду. Вона не прийде в один момент. Спілкуючись з частиною працівників, я вже розумію, що там є з кого вибирати.
Анастасія Багаліка: На який механізм роботи ви будете орієнтуватись, як має працювати лікарня через 5-10 років?
Ірина Садов’як: Звичайно, тут мають працювати найкращі спеціалісти. Але ми маємо виховувати цього спеціаліста. Завжди поряд з фаховим спеціалістом є початківець. І він повинен мати в кого вчитися. Саме навчанням та підготовкою фахового спеціаліста ми уникнемо багатьох проблем монополії, де є тільки один унікальний та незамінний спеціаліст і все. Ми будемо працювати над тим, щоб готувати кадри.
«Охматдит» виграє в бажанні дуже багатьох організацій допомогти пацієнту та самій установі
Анастасія Багаліка: В лікарню потрапляють діти з регіонів, але щоб процес ставав легшим, мені здається, це багато в чому залежить від комунікації лікарів з батьками і щоб у батьків було розуміння, в якій ситуації можна звернутися до «Охматдиту»?
Ірина Садов’як: Я завжди говорю про співпрацю з батьками, з регіонами, відділення з відділенням. Тут є важкі діти з різних регіонів, ті, які не могли отримати необхідну допомогу в своєму регіоні, тому звертаються сюди. Найскладніші діти на рівні України — це основний напрямок лікарні. Тут мають бути фахівці і відділення, що є унікальними на рівні України.
Наскільки батьки довіряють своєму лікарю, настільки їм легше комунікувати. Це правильно, коли пацієнт, будучи далеко в регіоні, спілкується з лікарем телефоном, скайпом. Це має бути, тоді легше в певний час зорієнтуватися, коли дитині складно.
Ми звикли, що одразу потрапляємо в найвищий заклад найвищого рівня, минаючи свій основний. З цим деколи багато проблем. Основним опікуном для цих дітей все ж є сімейний лікар, а він бачить ризики і вже скеровує.
Анастасія Багаліка: Скільки ви даєте собі часу для перших результатів?
Ірина Садов’як: В мене зараз важкий рік і обмежені в часі етапи. Вони важливі, бо дуже багато речей треба зробити до завершення року. Це маленький термін. Але він важливий, бо це майбутнє на другий рік лікарні. В один момент неможливо зробити все, бо за цим стоїть людський ресурс, менталітет, традиція, дуже багато речей. Недаремно говорять, що 5-7 років — і ти побачиш результат своєї роботи. Будучи керівником 14 років, я приблизно на десятому році побачила результат. Тому це не одномоментне прийняття рішень. Має бути стратегія, до якої ми прагнемо і йдемо, тоді це якось планово. Тоді ми бачимо результат.
Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.