Особливі люди приходять в цей світ, бо мають місію — режисер театру «Паростки»

У студії Громадського радіо — режисер вистави Віталій Любота і авторки документального кіно Олександра Чернова та Дарка Гірна.

Анастасія Багаліка: Що це буде?

Віталій Любота: Це проект, в якому буде представлено кіно, яке зробили колеги, приїхавши в гості до нашого театру. Друга частина проекту — представлення творчості народного аматорського театру «Паростки». Ми покажемо невелику виставу у форматі проекту «Маленькі історії великого міста».

Анастасія Багаліка: Розкажіть більше про діяльність театру «Паростки».

Віталій Любота: Цей проект існує понад 15 років. Театр діє при Спілці матерів «Сонячний промінь». Це матері, які опікуються дітьми з інвалідністю.

Анастасія Багаліка: Розкажіть про документальний фільм.

Олександра Чернова: Ми планували зробити сюжет. Але коли ми приїхали у цей театр, стало зрозуміло, що одним сюжетом тут не обійдешся. Треба було глибше зануритись у цю тему. Ми брали інтерв’ю у кожного. З того матеріалу, який ми зібрали, вийшов 17-хвилинний фільм. Це історія про замкнутий простір їхніх тренувань і безмежний простір можливостей цих акторів.

Анастасія Багаліка: Скільки акторів грає в театрі?

Віталій Любота: Наразі в театрі 26 акторів.

Анастасія Багаліка: Ви бачите свій театр як частину інклюзивного суспільства?

Віталій Любота: Так. Це соціальний проект, який охоплює різні напрямки буття суспільства. З іншого боку, театр не може реалізуватися так, як реалізувався спорт чи «інваспорт». Тому що вони підтверджені законодавчо. Ми розглядаємо театр як шлях до якісного життя. За цей період через театр пройшло дуже багато людей. Вони стали більш готовими до життя. Це для нас найважливіше досягнення.

Андрій Куликов: Де знаходиться театр?

Віталій Любота: На Озерній 26-А.

Андрій Куликов: Дарка Гірна зазначила: «Соціалізація людей із особливостями за допомогою театру недостатньо популярна і в законодавчому, і в інформаційному полі в Україні».

Дарка Гірна: На законодавчому рівні в нас немає арт-терапії як виду реабілітації. На пострадянському просторі — в Росії, в Білорусі, такий вид реабілітації існує. Я думаю, Україна нічим не гірша. І мені здається, що це питання потрібно зараз піднімати.

Анастасія Багаліка: Про що вистава?

Віталій Любота: Вистава збудована на основі напрацювань самих акторів. Вона називається «Відображення» і складається з двох частин — «Стіна» і «Маленькі історії великого міста». «Маленькі історії великого міста» сьогодні і будуть представлені.

Анастасія Багаліка: Як до вас потрапити? Чи можуть до вас прийти батьки особливих дітей?

Віталій Любота: Мені здається, що вони обов’язково мусять прийти. Особливо ті батьки, в яких нещодавно народилися особливі діти. Вони завжди будуть народжуватися, тому що так влаштована людська цивілізація. Я не думаю, що це якийсь виняток, це просто різнобарв’я людської популяції. Я завжди наводжу приклад з Езопом чи Гомером, а в порівняння їм ставлю спартанську цивілізацію, де всі красиві сильні, могутні, але хто про них розповідав? Про них розповіли інші. А спартанська спільнота не виховала жодного мислителя, поета чи філософа. Це парадокс. Значить, такі люди мусять бути в суспільстві. Якщо на той час, коли хтось мусив воювати, а хтось — сіяти, їх за щось годували, значить, в тому суспільстві вони приносили велику користь.