«Громадське радіо»
Рік тому мандрівник Богдан Логвиненко поїхав автостопом до Лісабону. Так з’явився проект «Перехожі».
Ірина Славінська: Розкажи детальніше про проект «Перехожі».
Богдан Логвиненко: Це історії про звичайних людей. Рік тому я поїхав подорожувати автостопом до Лісабону. І за 12 днів я намагався знайти формат: як про це писати. До цього я досить багато подорожував і писав історії, які трапилися зі мною. Але у цій подорожі я вирішив писати про інших: спробувати написати про всіх, кого я зустріну.
Ірина Славінська: Як ти обирав формат?
Богдан Логвиненко: Є люди, з якими я провів у подорожі кілька місяців. Після цього зміг написати якісь есе. А є люди, з якими я спілкувався 20-30 хвилин, і про них вийшло написати щось цікаве. Книжка має вийти у серпні у «ВСЛ». Більшість історій написані з телефону, коли я починав — взагалі не думав, що це виросте у якийсь формат. Він з’явився вже потім.
Олексій Бурлаков: Як ти шукаєш тих, про кого пишеш?
Богдан Логвиненко: Іноді мені когось радять. Наприклад, в Ханої я познайомився фактично з усіма українцями, які там живуть. Але часто я зустрічаю людей випадково і для цього намагаюся їхати автостопом.
Олексій Бурлаков: Як ти обираєш маршрути: за людьми чи видатними подіями?
Богдан Логвиненко: Я визначаю певну «точку» — кінцеву мету кожної подорожі. А по дорозі вже зустрічаю тих, кого вийде.
Ірина Славінська: Можеш навести декілька прикладів своїх «перехожих»?
Богдан Логвиненко: Одна з перших історій була про заправника в Угорщині. Він пригощав мене кавою, а з підсобки виніс пиріг своєї сестри. Чоловік майже не говорив англійською і щось намагався пояснити угорською. Була ніч, і потім він намагався знайти мені машину. Був ще 9-річний в’єтнамський хлопчик. Він підійшов і попросив поговорити англійською, бо хотів попрактикувати мову. Я почав його розпитувати, ким він хоче бути, а він сказав, що президентом Америки.
Ірина Славінська: Як виникає потреба розповісти маленькі «невидимі» історії?
Богдан Логвиненко: Насправді, вісім років тому я почав подорожувати заради людей. І досвід, який вони можуть мені дати, був найцікавішим. Я вчив мови, культуру. Але ніколи цього не записував.
Олексій Бурлаков: Яка твоя улюблена країна чи подорож?
Богдан Логвиненко: Я півтора роки провів в Індонезії. Це ще не до кінця звідана мною країна. Там 17 тисяч островів, і я ще не на всіх був. А подорож — минулорічна, до Лісабону. З неї і почалися «Перехожі».
Ірина Славінська: А куди далі і що далі?
Богдан Логвиненко: До «Книжкового Арсеналу» виходить книжка, яка почалася з «Перехожих». Це окрема історія окремої людини. У кінці березня в чотирьох містах будуть вечірки-лекції: в Одесі, Києві, Харкові і Дніпропетровську. А в травні будуть лекції у Польщі. Мене запросили розповісти про Індонезію, але я вирішив говорити про Україну. Останні кілька місяців я робив експедиції по Україні і шукав перехожих тут.