Перша картина, яку я намалював, снилася мені після війни, — Дмитро Примаченко

З 21 по 24 лютого відбуватиметься виставка картин “Воїни малюють мир“, створених бійцями під час проходження програми копмлексної реабілітації за авторською методикою Віталіни Маслової “творча реабілітація” в заїздах, організованих БО “Творча Криївка”.

У студії Анастасія Сєргєєва — волонтерка-художниця та Дмитро Примаченко — член правління Київської міської спілки ветеранів АТО, який поділився особистим досвідом терапевтичної дії малювання: “Коли я повернувся, картина постійно мені снилася. Саме з неї починався негарний сон. Я вирішив намалювати її. І в мене вийшло. А найголовніше — вона перестала снитися. Тоді я зрозумів, що це працює”.

Анастасія Сєргєєва: «Творча криївка» вже третій рік працює над реабілітацією бійців АТО: організовує різні заходи і заїзди, де намагається впливати на тіло, душу та на емоції бійців. Це унікальний метод, який створила та втілила керівниця нашої організації Віталіна Маслова. Вже є дуже цікаві результати, гарно спостерігати, як змінюються бійці. Це дієво і дуже актуально.

Якщо раніше надати психологічну допомогу, ми отримаємо кращі результати

Василь Шандро: Скільки бійців взяли участь у проекті?

Анастасія Сєргєєва: Було 36 заїздів — приблизно 360 людина. У нас також є багато заходів для соціальної адаптації — взяли участь близько трьох тисяч бійців.

Василь Шандро: А де відбуваються заїзди?

Анастасія Сєргєєва: Їздимо по різних місцях. Наприклад, взимку були в Карпатах, а влітку — на морі.

Василь Шандро: А як ви відбираєте людей?

Анастасія Сєргєєва: Як правило, спілкуємося з волонтерами, які працюють з бійцями, коли ті ще на передовій. Потім вони бачать, кому найбільше потрібна реабілітація і скеровують їх до нас. Велика проблема, бо є багато охочих і таких, які потребують допомоги, а в нас не вистачає на це фінансування.

Це суто волонтерський проект, збирається «по нитці» з народу, продаються картини — у нас є онлайн-аукціон картин бійців АТО.

Тетяна Трощинська: Дмитро, вам було потрібно малювати?

Дмитро Примаченко: Щоб зрозуміти, треба було спробувати. Я трохи познайомився з творчою реабілітацією, з хлопцями ми створили схожий проект «Арт-комбат», малювали. Тоді я побачив, що прикольно займатися чимось таким новим і невластивим.

Потім я зустрів представницю «Творчої криївки», яка побачила, що в мене трохи «пливе» дах, запропонувала пройти «Творчу криївку» з виїздом у Карпати. Я погодився, бо мені було потрібно відпочити від людей, кудись поїхати.

Мені сподобалося, що ми опинилися в горах, де мало людей, ніхто не ставить дурних питань, з якими зустрічаєшся тут щодня, насичений графік: природа, походи в гори, зустрічі з українською культурою. Коли ми вже прийшли до малювання, коли я зрозумів, що це працює.

Ми опинилися в горах, де мало людей і ніхто не ставить дурних питань, з якими зустрічаєшся тут щодня

У мене був момент в АТО. Ми стояли під Луганськом на блокпосту. Нас о 6.00 змінювали хлопці. Я стою і дивлюся: йде моя зміна, якраз на тлі сходу сонця. І мені так закарбувалася в голові ця картина: вони йдуть зі зброєю, але видно лише тіні.

Коли я повернувся, картина постійно мені снилася. Саме з неї починався негарний сон. Я вирішив намалювати її. І в мене вийшло. Під час малювання я «вилетів» на три години. Малював два дні по 3-4 години. Цей час пролітав: ти зосереджуєшся, ні про що вже не думаєш. А найголовніше — коли я намалював картину, це мені перестало снитися. Тоді я зрозумів, що це працює.

Але мене засмучує, що ось такі інноваційні речі, які люди створили самостійно, не підтримуються систематично — вони самі збирають по крихтах, щоб все організувати.

Тетяна Трощинська: Ми дуже часто говоримо «боєць», тих, хто вже кілька тижнів чи місяців без зброї, все одно називаємо бійцями. Дмитре, чи є момент, коли ти вже не відчуваєш себе бійцем?

Дмитро Примаченко: У мене є своя думка, побратими мене підтримають. Боєць — це строкова служба, він ще не пройшов хрещення боєм. А той, хто вже повернувся, — воїн. Ми так називаємо.

Тетяна Трощинська: А як ви ставитеся до слова «ветеран»?

Дмитро Примаченко: Я досі не можу звикнути, що мені 35 років, а я — ветеран. Але коли дали медаль, а там написано «ветеран війни», я подумав: якщо дали, значить так і є.

Василь Шандро: Який основний меседж цієї виставки до депутатів?

Анастасія Сєргєєва: За три роки держава не пропрацювала шлях і апарат, як юридично надавати фінансування таким організаціям, як наша. Зараз державна реабілітація базується на тому, що дають путівки в санаторії. Там нема спеціалізованої роботи з бійцями АТО. Як правило, вони там п’ють. А у нас «сухий» закон. Якщо хтось систематично його не дотримується, їде додому.

Основний меседж виставки — потрібно розробити законопроект. Зараз він розробляється, сподіваюся, депутати підтримають його. І сподіваюся, він дасть можливість, щоб держава надавала нам фінансування.

Василь Шандро: Після ваших заїздів багато хто продовжує займатися мистецтвом?

Дмитро Примаченко: Я знаю хлопців, які продовжують. Це прикольно, коли ти спробував щось таке, чого ніколи не пов’язував з собою. Бах — і вийшло! Мені приємно, що «Творча криївка» взяла мою картину, вона не продається і постійно їздить.

Василь Шандро: Чи в заїздах брали участь люди, які до війни були пов’язані з мистецтвом?

Анастасія Сєргєєва: Так, були і художники. Я не була на тих заїздах, але вони були. Теж розслаблялися і малювали — після гір чи моря хочеться помалювати навіть художнику.

Василь Шандро: Бюджет таких заїздів — це великі гроші?

Анастасія Сєргєєва: Ні, зовсім невеликі. 10 днів, наповнених неймовірними враженнями, коштує для бійця 3000 гривень.

Також проанонсую, що ми хочемо відкрити стаціонарний центр в Івано-Франківській області. Задумано, що там будуть відбуватися і патріотичні дитячі табори. Зараз шукаємо фінансування, щоб добудувати там хату.