Ірина Соломко: З 1 липня очікуємо чергове підвищення тарифів. Що ми отримаємо?
Марія Яковлева: Це наслідок підвищення ціни на газ. Матимемо підвищення тарифів на опалення, гарячу та холодну воду. З першого вересня — чергове підвищення електроенергії, а до опалювального сезону платіжка за квартиру площею 50м2 зросте десь до 3 тис грн. приватним будинкам скасували 200 пільгових кубів, буде одна ціна — 6,90 грн за м3 газу. Якщо порахувати все, то побачимо, що ми практично опалюватимемо будинки 100$ купюрами.
Василина Думан: Існує дві думки щодо тарифів: залишати їх на тому ж рівні і підвищити. Яка ваша думка?
Марія Яковлева: Реформа — це завжди комплекс. Підвищення ціни — це ще не реформа. В Україні 70% населення проживає в містах і багатоповерхівках. В містах ми не маємо індивідуальних лічильників на опалення, і тому не спроможні впливати на своє енергоспоживання.
Найбільша складова в нашому рахунку — це опалення. Для цього нам потрібні прибудинкові лічильники, а також індивідуальні. Якщо ж це неможливо — тоді є розподілювач на кожну батарею. Так можна вирахувати, скільки енергії ти споживаєш. Так можна коригувати споживання тепла. Паралельно з цим нам потрібна термомодернізація, дієва і швидка. Але не всі спроможні залучити кредитні кошти.
Якщо ми маємо вертикальну розводку, достатньо встановити прибудинковий лічильник, а в кожній оселі — розподілювачі. Цей досвід дуже ефективно запровадила Польща. У нас велика кількість споживачів не забезпечена лічильниками на опалення та газ, більш-менш маємо лише на воду та електрику. Існуючі законодавчі механізми не дозволяють усім швидко встановити лічильники. Це потрібно змінити, має бути окрема державна програма по встановленню лічильників. При цьому потрібно переслідувати інтереси власних виробників лічильників. Це можна було би зробити за 2 роки.
Ірина Соломко: Відповідні закони не прийняли, а «комуналка» поділена між монополістами.
Марія Яковлева: Іноді прийняття законів нічого не змінює, приклад — закон про ринок газу, який працює на монополію. Ми з вами як були заручниками, так і залишились. Ми не можемо впливати на енергоспоживання.
Ірина Соломко: Це питання якості законів?
Марія Яковлева: Це питання застарілої системи прийняття законів, наскільки громадськість долучена до цих процесів і може впливати на депутатів. Коли країна хоче проводити реформи, вона робить концепцію реформи і приймає її на законодавчому рівні. Тоді всі чітко розуміють, як це реформування відбуватиметься.
Василина Думан: Ми часто чуємо, що комунальні підприємства бідні, але з’являється інформація про великі заробітки керівників цих підприємств. Яким чином можна використати ці кошти на лічильники?
Марія Яковлева: Є державні механізми, проводити реформи — роль держави. Комунальні підприємства заробляє там, де немає обліку та є норми, які не відповідають дійсності. Наприклад, якщо не мати лічильника біля газової плитки, то при нормі 4,4м3 і реальному споживанні 1-2 м3 переплачуєш кошти. Якби газ був гарної якості — то навіть і один куб. Так само і в опаленні. Субсидія більша, ніж реальне споживання, але кошти перераховують монополісту саме за встановлену норму. Таким чином з бюджету вимивається досить велика кількість грошей.
Ірина Соломко: Ми знаємо, що ця сфера — в олігархів.
Марія Яковлева: Олігархи утворюються на законодавчому рівні, коли немає антимонопольних обмежень. Наприклад, ринок постачання, 87% має «Нафтогаз» — це монополія. Держава може обмежити присутність одного гравця на ринку постачання до 5%. Ринок видобування теж має монополіста — 75% в «Укргазвидобування». Потрібне обмеження присутності одного гравця на ринку. Коли держава не хоче цього робити, то говорить про природну монополію.