Plastic People — рок-гурт, який поєднав дисидентів під началом Гавела

Петр Плацак — це чеський історик, публіцист, есеїст, один із ключових героїв чехословацького андеграунду. Він грав у культовому гурті The Plastic People of the Universe, публікувався у самвидаві.1976 року частину гурту було ув’язнено, і у відповідь на це інтелектуали-дисиденти на чолі з Вацлавом Гавелом організували кампанію на захист ув’язнених музикантів. Ця кампанія переросла в створення Хартії-77, що вимагала виконання норм Гельсінської декларації 1964, що стосувалася насамперед прав людини. Таким чином андеграундна група стала основою та приводом для поєднання демократичної опозиції різних поглядів. Такі події аналогів у інших країнах СРСР і «соцтабору» не мали.

Петр Плацак: Початок андеграунду в тодішній Чехословаччині — до 2-ї половини 60-х років, коли на Заході з’явилися такі співаки, як Джимі Гендрікс. Молоді люди тодішньої Чехословаччини почали активно слухати цих виконавців. Також впливали американські «бітники», хіпі та біт-покоління загалом.

Ірина Славінська: The Plastic People of the Universe — це не лише музика, а й правозахисна історія.

Петр Плацак: Після Празької війни 1968 року змінився напрямок андеграундного руху. Радянські війська зайшли у Прагу. Режим знову став суворим. Тоді почалися часи «нормалізації». Літератори, письменники, представники культури, митці, музиканти почали підлягти цензурі. Тоді гурти і митці, які хотіли висловлювати свої думки вільно, змушені були піти в підпілля.

Такі гурти, як The Plastic People of the Universe, почали робити концерти, маскуючи їх під весілля, або в місцях, які режим не міг контролювати. Режим хотів цьому перешкодити. Він почав показувати людей з андеграунду як пияк і наркоманів. Вони хотіли створити процес з головними представниками андеграунду, бо думали, що суспільство буде стояти на стороні режиму, якщо почато таку пропаганду. Але тут режим прорахувався.

Якраз за цих людей виступили інтелектуали на чолі з Вацлавом Гавелом, які почали акцентувати на правах людини.

Ірина Славінська: Чому саме переслідування учасників гурту стало поштовхом для кампанії?

Петр Плацак: Процес з головними членами андеграунду був великим поштовхом.

Ірина Славінська: Чим ризикували учасники і глядачі концертів, про які ви говорили?

Петр Плацак: Такий великий перелом в цьому русі відбувся, коли організовувався секретний концерт в південному містечку. Тоді поліція дізналася про цей концерт. Вони нас витягували з потягів і брутально били. Люди могли втратити можливість навчатися або працювати.

Також вони могли повністю спалити будинок або приміщення, де такі концерти або акції відбувалися. Це сталося на концерті у маленькому селі.

Ірина Славінська: Ходити на концерти — це було спротивом?

Петр Плацак: Андеграунд виник як неполітичний рух. Люди хотіли робити концерти, виставки. Вони не хотіли чіпати режим. Але режиму не подобалося, коли людина не підпорядковувалася. Тому з часом андеграунд став політичним рухом. Разом з Хартією-77 він став найбільшим опозиційним рухом.

Ірина Славінська: В який момент неполітичний андеграунд будь-якого жанру стає політичним?

Петр Плацак: До цього вели кілька кроків: окупації 1968 року, цензура та випадки побиття людей. Секретна поліція спіймала молодих хлопців з довгим волоссям і насильно їх підстригла.

Ірина Славінська: Розкажіть про Харкію-77.

Петр Плацак: Це документ, в якому було чітко написано, що тодішня влада Чехословаччини повинна дотримуватися міжнародних вимог щодо прав людини. Люди, які написали Хартію-77, хотіли, щоб наша тодішня влада дотримувалася цих законів.

Ірина Славінська: Чи мала Хартія-77 реальні результати?

Петр Плацак: Це означало, що закінчилися часи безвладдя. Люди, які мислять критично, мали, на що опертися. Хартія збирала інформацію про людей, яких переслідували. Закордонні організації могли дізнатися про порушення прав людини. Уряд не міг поводити себе жорстоко, бо про це могли написати.

Ірина Славінська: Коли ненасильницький потаємний супротив перетворився на антикомуністичні демонстрації?

Петр Плацак: Це був логічний крок. Коли людина стає активним громадянином, вона хоче рухатися до результатів. Першу велику демонстрацію ми зробили 21 серпня 1988 року на річницю 1968 року, коли прийшли радянські війська. Я був позитивно здивований реакцією людей Чехословаччини.

Ірина Славінська: Як змусити людину встати з дивана і вийти на вулиці?

Петр Плацак: Це психологічний перелом, який неможливо передбачити.

Ірина Славінська: Чи можливий андеграунд у сучасному демократичному суспільстві? Він потрібен?

Петр Плацак: Я вважаю, що андеграунд живий, бо він відображає потребу незалежності, культури. В сучасному світі є комерційний тиск. В сучасній Чехії маленьку гурти андеграундного типу є активними.

Українською текст переклала Луціє Ржегоржікова.