«Потрібно мати мужність жити далі»: у День матері мами загиблих воїнів розповідають про своїх синів

У студії Громадського радіо матерів загиблих воїнів – Вікторія Кравчук, керівниця філії ВГО «Об’єднання дружин і матерів бійців учасників АТО» у Києві, керівниця філії у Радомишлі Олена Максименко та Світлана Зуєва.

Василь Шандро: День матері поки що не надто гучне свято в Україні. Але для матерів військових, мам загиблих військових кожен день після смерті сина не такий, як колись. Однією з місій вашої організації є взаємопідтримка і допомога. Розкажіть, будь ласка, детальніше про це.

Вікторія Кравчук: Як би складно не було, але потрібно мати мужність жити далі. З болем в серці, в душі, але показувати приклад іншим мамам, які наодинці із своїми депресіями. Ми хочемо і стараємося повертати таких мам до життя. Ми раді допомогти усім.

Якщо є мами, які не знають куди звернутися, телефонуйте нам на гарячу лінії нашої організації 0 800 21 10 10 «Об’єднання дружин і матерів бійців учасників АТО». Якщо ваше питання буде не в нашій компетенції,то ми скоординуємо і підкажемо куди вам звернутися. У нас є дружини та мами, чиї чоловіки досі воюють, чиї вже повернулися. Але в пріоритеті саме сім’ї загиблих воїнів.

Василь Шандро: У день мами розкажіть про своїх дітей, про своїх синів.

Олена Максименко: Мій син Жордочкін Вадим Вікентійович, був водієм-санітаром 54-го Новоград-Волинського розвідувального батальйону. Він пішов на війну добровольцем. На Сході воював з серпня 2014 року, додому повернувся у вересні 2015-го. Вже будучи вдома він дуже хвилювався за своїх побратимів, які залишилася на війні, не було такого дня, щоб не телефонував їм.

І він підписав контракт, поїхав на схід 1 лютого 2016 року. Уже після загибелі сина я дізналася як багато життів він там врятував. Загинув 18 квітня у Широкиному на Донеччині. На похоронах до мене підходило багато хлопців, дякували і розказували, що мій син рятував їх. Багато хто дотепер приїжджає, навідує мого Вадима.

Я горда своїм сином, горда, що він у мене такий.

Вікторія Зуєва: Мого сина Зуєва Андрія Олександровича мобілізували під час 6-ї хвилі мобілізації у 10-ту гірсько-штурмову Закарпатську бригаду. Був водієм зенітної установки.

Підірвався 9 вересня 2016 року, від отриманих поранень помер наступного дня у Курахівській лікарні.

Він у нас такий життєлюб був, ніколи не падав духом, завжди всіх підтримував. Один раз лише сказав, що їх сильно крили градами. А так, то ніколи нічого не казав.

Вікторія Кравчук: Мій син Кравчук Володимир Сергійович у 2013 році закінчив Харківську академію внутрішніх військ, сьогодні це Академія національної гвардії. Служив у військовій частині 3027 у спецпідрозділі «Барс». Загинув від кулі снайпера 19 червня 2014 року під час звільнення Краснолиманщини Донецької області. Хлопці тоді потрапили в засідку. Ми готувалися до весілля, але Господь вирішив по-іншому. Я дуже вдячна хлопцям, які пам’ятають мого сина. Особливо його підрозділу. У всіх наших дітей була одна спільна риса характеру – всі вони поспішали жити. Усі мами, які чекають своїх дітей з війни, мають поважати цей їхній вибір. Вони їх такими виховали. Треба шукати в собі силу.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.