Працівникам парламентського журналу «Віче» 9 місяців не виплачують зарплату

16 листопада 2016 року Верховна Рада ухвалила постанову «Про вихід Верховної Ради України із засновників редакції журналу “Віче”. Говоримо про те, як можуть бути реформовані парламентські ЗМІ та що зараз відбувається з виданням “Віче”.

Андрій Куликов: У мене іноді голова йде обертом від усіх реформ, які начебто відбуваються в Україні. А у вас?

Світлана Писаренко: Голова обертом йде вже 9 місяців і навіть більше. Журнал намагаються реформувати ті, хто не уявляє, як це зробити.

Андрій Куликов: Хто це?

Світлана Писаренко: Наприклад, народні депутати. На жаль, сталося так, що закон про реформування державних і комунальних ЗМІ (покликаний зробити пресу вільною) не виконується так, як би це мало бути в тому, що стосується саме парламентських ЗМІ.

Андрій Куликов: Як можуть бути реформовані парламентські ЗМІ? Тепер вони не будуть виданнями Верховної Ради?

Світлана Писаренко: Ми маємо забезпечити цей журнал, він тепер фінансуватиметься якимись невідомими інвесторами, а не Верховною Радою, її апаратом, але він зберігатиме назву, цільове призначення, мову видання, тематичну спрямованість. Ми маємо писати про парламент.

Ірина Сампан: Що значить невідомими інвесторами?

Світлана Писаренко: Нема ніяких інвесторів. Ми маємо їх знайти. Для цього в законі передбачено два етапи реформування. Ті ЗМІ, які можуть знайти інвестора — є успішні рекламні агентства, співпраця,  олігархи, які хочуть утримувати міські чи районні видання, вкладають гроші — пішли на перший етап.

Наші збори трудового колективу вирішили йти на другому етапі. Видання специфічне не тільки тому, що треба писати про народних депутатів. Ну яку шалену інформацію треба написати про них, щоб цей журнал приніс зиск хоч комусь? Такої нема. Вся інформація швидко передається електронними ЗМІ.

Андрій Куликов: А яка у вас періодичність?

Світлана Писаренко: Раз на місяць. Тим більше, наш журнал був ВАКівським (ВАК — вища атестаційна комісія) з юридичних наук. Науковці, які захищаються в галузі юридичних наук, мають публікувати свої наукові розвідки в різних наукових виданнях. І ми, окрім того, що громадсько-політичне видання, ще й були фаховим науковим виданням. Витиснути нас на ринок ЗМІ — поховати видання як наукове, фахове і незалежне. Воно й справді незалежне, бо публікації в такому журналі відповідають державницькій позиції.

Андрій Куликов: Коли перед вами крайній термін перетворитися на непарламентський журнал?

Світлана Писаренко: Сказали, що через три дні. 16 листопада ВРУ прийняла постанову, що вона кидає своє видання — виходить із засновників. Вона — єдиний засновник, не має можливості взяти і вийти сама із себе. Ми маємо швидко зареєструвати видання як ми перетворилися. Але це нереально зробити за три дні.

Відтоді, як ми почали перетворюватися, з квітня і понині трудовий колектив не одержує заробітної плати. Останній випуск журналу був у липні. Але ми випускали власними силами. Далі цих сил не вистачає.

Зараз підготували і поставимо на сайті крайній випуск. Але за 9 місяців невиплати заробітної плати частина людей звільнилася, частина намагається утриматися і взяти участь у реформуванні. Але зараз навіть ті, які звільнилися, не можуть стати на біржу праці, оскільки редакція не заплатила податки. Нема єдиного соціального внеску, тому людям відмовляють у тому, щоб поставити на біржу праці, аби вони одержували свої копійки. Це стосується пенсіонерів, безробітних, усіх людей в цій редакції.

А відповідно до закону засновник повинен погасити всі борги. А борги тепер не погашаються, бо рішення про перерозподіл цих коштів має прийняти узурпатор влади у ВРУ — Регламентний комітет. Це вісім чоловіків, які голосують або не голосують, до них зараз звернувся керуючий справами з листом, щоб вони розглянули можливість погашення заборгованості. Навіть не йдеться про погашення усієї — тільки заробітної плати. Але вони не розглядають це. Крайній термін 21 грудня. Але коли вони будуть засідати, можуть вже закритися рахунки через казначейство — і ніхто не проведе цих коштів. Формально кошти можуть дати і провести, моментально їх забрати в казну і сказати: ми з вами розрахувалися.

Якщо в понеділок 19 грудня людям не повернуть гроші — нас повністю кинули. А те, що хочуть, щоб ми протягом трьох днів зареєструвалися, це для того, щоб на середу прийти і всі борги повісити на нову редакцію, яка шукає інвесторів, але поки не знаходить. Людей «підвісили» у такому стані. І це відбувається протягом 9 місяців. І ніхто не несе жодної відповідальності за такі дії.

Ірина Сампан: Така проблема з роздержавленням виникла тільки у вас чи у всіх парламентських ЗМІ?

Світлана Писаренко: Ні. Це подвійні стандарти до парламентських ЗМІ. «Голос України» також прийняв рішення про реформування на другому етапі. Їх поки залишили в спокої. ВРУ протягом місяця після того, як трудові колективи прийняли таке рішення, мала проголосувати. Вона цього не зробила.

Замість квітня вона проголосувала в листопаді з приводу «Віче» і випихнула нас на перший етап. Хоча попереджали, що нас потрібно взагалі закрити, розтоптати. Зробіть, але зробіть за законом.

З приводу «Голосу України» поки не прийнято жодного рішення. Вони продовжують працювати. Фінансування для тих, хто йде на другому етапі, закінчується через два роки. «Голос України» — щоденна газета, в ній публікуються потрібні речі. Ми всі знаємо, як призначався Генпрокурор, що було опубліковано день в день.

Наші науковці працюють також на злобу дня, а не тільки пишуть про якісь філософські речі. Наприклад, є чимало публікацій стосовно змін Конституції, удосконалення виборчого законодавства, реформ. Критикуються деякі законопроекти, але це робиться для того, щоб люди могли прочитати і зробити для себе корисні висновки. Не тільки для себе, а й для держави.

Андрій Куликов: Чи ви зверталися до колег-журналістів у Верховні Раді?

Світлана Писаренко: Якщо ви пам’ятаєте, як Мустафа Найєм говорив вперше про заробітну плату народних депутатів, він сказав: аби підвищити її, потрібно закрити журнал «Віче». Заборгованість заробітної плати трудовому колективу за 9 місяців з нарахуваннями, без яких неможливе пенсійне та інше забезпечення становить трохи більше 800 000 гривень. Не йдеться про шалені кошти, які можуть задовільнити апетити наших народних депутатів.

Ірина Сампан: Я пам’ятаю, коли приймався проект бюджету на наступний рік, були виділені значні кошти на функціонування телеканалу «Рада» і на «Голос України».

Світлана Писаренко: Ця сума розподіляється приблизно так: 11-12 мільйонів — «Голос України», 2 мільйони — «Віче», і решта — «Рада». Нам дали фінансування тільки на перший квартал року, а далі сказали, що нас треба ліквідувати. Але нас не ліквідували і фінансування не дали. І ми пішли на реформування.

Нам дали 700 000 на три місяці, а ці два мільйони повісили і сказали, що це гроші на ліквідацію журналу і на технічне переоснащення телеканалу «Рада». Нас не ліквідували, не фінансували і так ці кошти і «висять». 

Андрій Куликов: У мене іноді голова йде обертом від усіх реформ, які начебто відбуваються в Україні. А у вас?

Світлана Писаренко: Голова обертом йде вже 9 місяців і навіть більше. Журнал намагаються реформувати ті, хто не уявляє, як це зробити.

Андрій Куликов: Хто це?

Світлана Писаренко: Наприклад, народні депутати. На жаль, сталося так, що закон про реформування державних і комунальних ЗМІ (покликаний зробити пресу вільною) не виконується так, як би це мало бути в тому, що стосується саме парламентських ЗМІ.

Андрій Куликов: Як можуть бути реформовані парламентські ЗМІ? Тепер вони не будуть виданнями Верховної Ради?

Світлана Писаренко: Ми маємо забезпечити цей журнал, він тепер фінансуватиметься якимись невідомими інвесторами, а не Верховною Радою, її апаратом, але він зберігатиме назву, цільове призначення, мову видання, тематичну спрямованість. Ми маємо писати про парламент.

Ірина Сампан: Що значить невідомими інвесторами?

Світлана Писаренко: Нема ніяких інвесторів. Ми маємо їх знайти. Для цього в законі передбачено два етапи реформування. Ті ЗМІ, які можуть знайти інвестора — є успішні рекламні агентства, співпраця,  олігархи, які хочуть утримувати міські чи районні видання, вкладають гроші — пішли на перший етап.

Наші збори трудового колективу вирішили йти на другому етапі. Видання специфічне не тільки тому, що треба писати про народних депутатів. Ну яку шалену інформацію треба написати про них, щоб цей журнал приніс зиск хоч комусь? Такої нема. Вся інформація швидко передається електронними ЗМІ.

Андрій Куликов: А яка у вас періодичність?

Світлана Писаренко: Раз на місяць. Тим більше, наш журнал був ВАКівським (ВАК — вища атестаційна комісія) з юридичних наук. Науковці, які захищаються в галузі юридичних наук, мають публікувати свої наукові розвідки в різних наукових виданнях. І ми, окрім того, що громадсько-політичне видання, ще й були фаховим науковим виданням. Витиснути нас на ринок ЗМІ — поховати видання як наукове, фахове і незалежне. Воно й справді незалежне, бо публікації в такому журналі відповідають державницькій позиції.

Андрій Куликов: Коли перед вами крайній термін перетворитися на непарламентський журнал?

Світлана Писаренко: Сказали, що через три дні. 16 листопада ВРУ прийняла постанову, що вона кидає своє видання — виходить із засновників. Вона — єдиний засновник, не має можливості взяти і вийти сама із себе. Ми маємо швидко зареєструвати видання як ми перетворилися. Але це нереально зробити за три дні.

Відтоді, як ми почали перетворюватися, з квітня і понині трудовий колектив не одержує заробітної плати. Останній випуск журналу був у липні. Але ми випускали власними силами. Далі цих сил не вистачає.

Зараз підготували і поставимо на сайті крайній випуск. Але за 9 місяців невиплати заробітної плати частина людей звільнилася, частина намагається утриматися і взяти участь у реформуванні. Але зараз навіть ті, які звільнилися, не можуть стати на біржу праці, оскільки редакція не заплатила податки. Нема єдиного соціального внеску, тому людям відмовляють у тому, щоб поставити на біржу праці, аби вони одержували свої копійки. Це стосується пенсіонерів, безробітних, усіх людей в цій редакції.

А відповідно до закону засновник повинен погасити всі борги. А борги тепер не погашаються, бо рішення про перерозподіл цих коштів має прийняти узурпатор влади у ВРУ — Регламентний комітет. Це вісім чоловіків, які голосують або не голосують, до них зараз звернувся керуючий справами з листом, щоб вони розглянули можливість погашення заборгованості. Навіть не йдеться про погашення усієї — тільки заробітної плати. Але вони не розглядають це. Крайній термін 21 грудня. Але коли вони будуть засідати, можуть вже закритися рахунки через казначейство — і ніхто не проведе цих коштів. Формально кошти можуть дати і провести, моментально їх забрати в казну і сказати: ми з вами розрахувалися.

Якщо в понеділок 19 грудня людям не повернуть гроші — нас повністю кинули. А те, що хочуть, щоб ми протягом трьох днів зареєструвалися, це для того, щоб на середу прийти і всі борги повісити на нову редакцію, яка шукає інвесторів, але поки не знаходить. Людей «підвісили» у такому стані. І це відбувається протягом 9 місяців. І ніхто не несе жодної відповідальності за такі дії.

Ірина Сампан: Така проблема з роздержавленням виникла тільки у вас чи у всіх парламентських ЗМІ?

Світлана Писаренко: Ні. Це подвійні стандарти до парламентських ЗМІ. «Голос України» також прийняв рішення про реформування на другому етапі. Їх поки залишили в спокої. ВРУ протягом місяця після того, як трудові колективи прийняли таке рішення, мала проголосувати. Вона цього не зробила.

Замість квітня вона проголосувала в листопаді з приводу «Віче» і випихнула нас на перший етап. Хоча попереджали, що нас потрібно взагалі закрити, розтоптати. Зробіть, але зробіть за законом.

З приводу «Голосу України» поки не прийнято жодного рішення. Вони продовжують працювати. Фінансування для тих, хто йде на другому етапі, закінчується через два роки. «Голос України» — щоденна газета, в ній публікуються потрібні речі. Ми всі знаємо, як призначався Генпрокурор, що було опубліковано день в день.

Наші науковці працюють також на злобу дня, а не тільки пишуть про якісь філософські речі. Наприклад, є чимало публікацій стосовно змін Конституції, удосконалення виборчого законодавства, реформ. Критикуються деякі законопроекти, але це робиться для того, щоб люди могли прочитати і зробити для себе корисні висновки. Не тільки для себе, а й для держави.

Андрій Куликов: Чи ви зверталися до колег-журналістів у Верховні Раді?

Світлана Писаренко: Якщо ви пам’ятаєте, як Мустафа Найєм говорив вперше про заробітну плату народних депутатів, він сказав: аби підвищити її, потрібно закрити журнал «Віче». Заборгованість заробітної плати трудовому колективу за 9 місяців з нарахуваннями, без яких неможливе пенсійне та інше забезпечення становить трохи більше 800 000 гривень. Не йдеться про шалені кошти, які можуть задовільнити апетити наших народних депутатів.

Ірина Сампан: Я пам’ятаю, коли приймався проект бюджету на наступний рік, були виділені значні кошти на функціонування телеканалу «Рада» і на «Голос України».

Світлана Писаренко: Ця сума розподіляється приблизно так: 11-12 мільйонів — «Голос України», 2 мільйони — «Віче», і решта — «Рада». Нам дали фінансування тільки на перший квартал року, а далі сказали, що нас треба ліквідувати. Але нас не ліквідували і фінансування не дали. І ми пішли на реформування.

Нам дали 700 000 на три місяці, а ці два мільйони повісили і сказали, що це гроші на ліквідацію журналу і на технічне переоснащення телеканалу «Рада». Нас не ліквідували, не фінансували і так ці кошти і «висять».