Реформа навпаки: як в Україні існують незалежні театри

Василь Шандро: Що означає створення цієї асоціації для України?

Неда Неждана: Потреба переформатування театральної системи існує давно. З системи ,яку створили ще у 30-х роках минулого століття, із здобуттям незалежності вийняли радянську ідеологію і вклали комерційну. Хоча в законах прописано, що театри – це неприбуткові заклади культури. 

У нас завдяки контрактній реформі укріпили директорів театрів, які повністю залежні від чиновників. І позбавили прав усіх інших митців. Відбулася реформа навпаки. Щось схоже існує і у Путіна. Сотнею залежних директорів керувати легше, ніж незалежними митцями.

Україна і театральна система розвиваються порізно. Підтримки незалежних театрів з боку держави не існує взагалі. Але який парадокс: після Майдану рух створення таких театрів активізувався. У Києві, наприклад, маємо близько 100 недержавних театрів.

В нашій країні близько 10 тисяч клубів, які потенційно можуть бути мистецькими, театральними центрами. Необхідна програма, яка їх переформатує.

У нас в десятки разів менше театрів, ніж в середньому по Європі. В Парижі існує більше 500 майданчиків, театральних компаній ще набагато більше. Ми ж маємо на всю Україну трохи більше 100 театрів, які підтримуються та фінансуються.

В державних, як ми їх називаємо залежних, українських театрах дуже багато розважального контенту. На Заході, наприклад, держава бульварнй театр не фінансує.

Незалежними ж театрами, як правило, займаються не ті люди, які хочуть на цьому заробити, а ті, які справді хочуть творити мистецтво. Тому у незалежних театрах більше сучасної драми, більше молоді, більше інноваційних практик. 

Василь Шандро: Що маніфестує Гільдія? Які основні напрямки роботи?

Неда Неждана: Перш за все – аудит. Ми хочемо зрозуміти картину незалежної сцени в Україні: за формою, за репертуаром. Другий напрямок – ресурси: простори, технічне забезпечення, медійний простір. Хочемо змінити правила гри. Бо не потребуємо такого утриманства, як державні театри, але потребуємо принаймні умов, де можна було б працювати. Важливим є і питання статусу. Ми – суб’єкти культурної політики, працюємо для громадян, платимо податки.  Хочемо створити також комунікаційну платформу для обговорення проблем, планів , можливостей.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.