Релігія та атеїзм: точки дотику. Коментар психолога

Говоримо й про книгу Алена де Боттона «Релігія для атеїстів».

Василь Шандро: Наскільки стереотипно й, можливо, не зовсім вірно ми сприймаємо поняття «атеїзм»?

Ілля Ягіяєв: Це питання важче, ніж здається на перший погляд. У нас є радянська спадщина, коли атеїзм був частиною державної політики. Дуже часто люди, які вірили в Бога, брали участь у релігійних ритуалах, церемоніях, які хрестили дітей, мали проблеми. Атеїзм пропагувався і розповсюджувався.

Але треба розуміти, що атеїзм розповсюджений у багатьох країнах світу. Він присутній у розвинутих країнах, які не мали такого негативного тоталітарного досвіду, як пострадянська Україна. Через це важливо розуміти, що атеїст – це людина, яка не приймає віровчення жодної релігії, не вважає їх істинними – такими, що відображають певний порядок речей у світі. По-друге, це люди, які схильні мати матеріалістичний, натуралістичний світогляд. Не в сенсі повсякденного матеріалізму, що гроші є найвищою цінністю, а в тому сенсі, що все навколо відбувається згідно з законами фізики, біології, науки й не відбувається поза ними. Людину, яка вважає саме так, можна назвати атеїстом.  

Василь Шандро: Ви маєте з собою книгу Алена де Боттона «Релігія для атеїстів». Сама назва книжки може викликати певне «занепокоєння».

Ілля Ягіяєв: Атеїзм сам по собі нейтральний у ставленні до релігії. Звісно, є атеїсти, які кажуть, що релігія – це зло. А є такі, які кажуть: «Знаєте, там є дуже багато корисних і мудрих речей»; деякі можуть стверджувати: «Я б, можливо, і хотів повірити, але мені важко, я розумію, що це неправда».

З іншого боку, суспільство вимагає певних правил, норм, ритуалів і їх легітимації – все-таки ці правила виходять за межі природничих наук, про які я казав. Для того, щоб люди їх прийняли, могли жити разом, щоб люди могли культивувати чесноти, їм потрібні певні ідеї, які не виходять напряму з їхніх знань про природній світ.

У Радянському Союзі існувала ідеологія, яка загалом підміняла релігійні норми, які існували до цього. Можна сказати, що певна квазі-релігійна система в Радянському Союзі була побудована. Наприклад, аналоги хрещення – прийом в піонери, «звіздини». Були спроби якось замінити релігійні практики, які існували до цього, світським аналогом. Ален де Боттон пропонує те саме, але не в тоталітарному сенсі, а в тому контексті, що багато людей, особливо в розвинених країнах, втрачаючи релігійну віру, можуть втратити багато важливого в своєму житті.

Він каже: люди розсіяні, ліниві, не завжди знають, чого хочуть, або ж не знають, як це зробити. Якщо ми просто подивимося на різні релігійні практики та спробуємо якимось чином адаптувати їх до нашого світського життя (незалежно від того, чи віримо ми в Бога), це може принести нам величезну користь.

Архаїчна релігійність та навіть релігійність багатьох сучасних людей не завжди пов’язана з тим, яким чином функціонує світ. Вона пов’язана з певним сенсом, певною практикою, яка дозволяє людині існувати в суспільстві, об’єднувати спільноти, в яких існують люди, відчувати ті емоції, які є цінними в цій спільноті. Пізнавальна функція релігії дуже часто є вторинною. Це вже наша модерна  настанова про те, що пізнання світу є найголовнішим для людини.  Людям інших епох, культур (не західних) не притаманна величезна цінність пізнання.

Якщо є ритуал, він об’єднує спільноту, дає людині певну структуру – це набагато важливіше (якщо людина робить його правильно), ніж те, в що вона вірить експліцитно – для релігії це не завжди важливо.

Василь Шандро: Коли ти повторюєш якісь рухи, тексти чи ритми, з точки зору психології, що відбувається?

Ілля Ягіяєв: Якщо зводити це до якихось коротких і дієвих формул, це дозволяє людині спрямувати психічне життя в той бік, який є сприятливим для спільноти, в якій вона живе. Це й соціальна функція, й психогігієнічна. Нам варто вносити структуру й порядок як у соціальне життя, так і внутрішнє психічне. Ритуал дозволяє це зробити, дозволяє структурувати наше психічне й соціальне життя.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.