Революція на граніті: як це було? Пригадує Олесь Доній

Громадський і культурний діяч Олесь Доній пригадує студентську революцію і боротьбу за незалежність

Ведучі

Вікторія Єрмолаєва

Гостi

Олександр Доній

Революція на граніті: як це було? Пригадує Олесь Доній
https://static.hromadske.radio/2018/08/hr-rh-2018-08-24-donii.mp3
https://static.hromadske.radio/2018/08/hr-rh-2018-08-24-donii.mp3
Революція на граніті: як це було? Пригадує Олесь Доній
0:00
/
0:00

«Свого часу вже навіть незалежна Україна піддавалася сильній інформаційній обробці російської пропаганди, одним із її елементів було буцімто те, що Україна не здобула незалежність, а отримала її – фактично з небес, із ласки московських керівників. Такий штамп, на жаль, повторювався не лише московськими політологами та істориками – подеколи побутував у публіцистиці, історичних розвідках в Україні», – Олесь Доній.

 

Студентські акції

Це були непоодинокі акції, ми розглядали себе як частину руху опору, визвольного руху за незалежність України. Це одне зі свідчень того, що Україна боролося за незалежність. Боролася й виборола її.

Перед нами були набагато героїчніші часи, коли боротися було набагато важче. Це часи визвольних змагань зі зброєю в руках, часи УПА, часи політв’язнів і дисидентів, коли за прагнення до української мови та культури довелося відсиджувати в таборах.

Нам пощастило більше. Подекуди нас виключали з університетів (наприклад, мене намагалися виключити в 88-му році за спробу провести диспут щодо того, чи був в Україні Голодомор), іноді кидали в КПЗ або в тюрми – але ненадовго. Я був у Лук’янівській тюрмі, але, на щастя, це був розвал СРСР, відсидіти доводилося недовго.

Ви можете використати й ворожу літературу, якщо вмієте читати

Коли я усвідомив себе українцем, це були середні класи школи. В старших я вже визначив мету – боротьба за незалежність. Я і один мій приятель ходили скуповувати антиукраїнську літературу, яка була в магазині «Пропагандист» на Бессарабці. Там у окремій кімнаті був відділ літератури про боротьбу з українським буржуазним націоналізмом і ізраїльський антисемітизм.

Ми масово скуповували ці книги. Це було єдине джерело, де були згадки про українську ідею, персоналії. Там були цитати – можна було трошки знайомитися  з Грушевським, з Винниченком, з Міхновським. Ми просто вміли читати.

Боротьбу починали одиниці

Потім завдяки нашій пропагандистській, просвітницькій діяльності нам вдавалося залучити значну кількість людей. На відміну від наших попередників, акції, які ми проводили, відразу планували як масові. У цьому колосальна відмінність студентського руху від руху політв’язнів. Вони прагнули залишатися прапорами, маяками для наступних поколінь – заради цього були готові на колосальні жертви. Ми одразу планували масові акції.

Революція на граніті була не першою спробою великої акції

Перша спроба була ще в лютому 90-го року. Закінчилася тим, що весь київський і львівський актив потрапив до КПЗ – від 5 до 15 діб годувати клопів. Таким чином відсіялися ті, які були трошки слабші духом. Далі ми чітко розуміли, на кого можна сподіватися в важку хвилину.

Студентська революція на граніті замислювалася одразу як студентський страйк. Для цього за півроку перед акцією я виписував технологічні заходи. Там було багато ноу-хау, які потім використовувалися в Помаранчевій революції і під час Євромайдану.  Наприклад, ми перші, хто розбив наметове містечко на Площі Жовтневої революції (тепер Майдан незалежності).

Намет певною мірою став символом протестних акцій. Один із тих засобів, які я розписував, і єдиний, який ми не здійснили – захоплення Верховної Ради.

Про всі заходи, окрім мене, знали тільки двоє осіб. Більше протягом усієї акції про них не знав ніхто. Повідомляв про акцію я лише за півгодини до її початку. Наприклад, ніхто не знав, що колона, яку я веду, буде захоплювати Університет Шевченка.

Ми не знали, що нам дадуть можливість розбити намети

Ми розбивали все керівне ядро на кілька діб – думали, що переповнимо собою КПЗ. Перша партія людей, яка виходила 2 жовтня, планувала, що всіх нас пов’яжуть.

Президією Київської міської ради (на чолі з Олександром Мосіюком) з перевагою в один голос вночі було ухвалено рішення, що на чотирьох площах Києва можуть проходити несанкціоновані акції. Фактично це був дозвіл на проведення акції на Майдані незалежності. Хоча намети ми розбили о 20-й годині – не дочекалися рішення.

Після тижня голодування у багатьох сталася психологічна криза

Університети не повстали так швидко, як ми планували. Кілька активістів пропонували перейти на сухе голодування, була людина, яка хотіла зробити самоспалення – ми забороняли. В нас була дуже жорстка дисципліна всередині табору, студентських організацій. Але значна частина активістів почала виходити з голодування через певне розчарування.

Остаточна помилка ВР – коли під тиском нам дали прямий ефір

Часто згадують, буцімто я оголошував наші вимоги у ВР. Це неправда. Я виступав із трибуни, але сказав: «Не буду оголошувати вимоги, які ви за два тижні повинні були вивчити». Дві речі: звук для студентів, які оточили ВР, і година прямого ефіру на телебаченні. Щоб вони були більш зговірливі, я повів колону. Вони думали, що ми будемо захоплювати телебачення, а ми пішли захопити Університет.

Вони дали годинний ефір, я розбив вимоги на п’ять чоловік – ми їх обґрунтували. Суспільство, вся Україна побачила все це. Ця година прямого ефіру  підштовхнула вже не лише студентство по всій Україні, а буквально заводи, фабрики та залізниці до підтримки страйку. Це налякало ВР, вона була змушена піти на виконання наших умов.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.