Річка Либідь — «тунель природи» у Києві

Андрій Куликов: Фонд «Наша Либідь» має на меті не тільки відновлення якогось простору навколо річки Либідь, але і його справжнє включення у життя Києва?

Віктор Маштабей: І я, і люди, які причетні до роботи цього фонду живемо неподалік річки Либідь. Одного раз ми там прогулювались і побачили як пливе качка з каченятами. Це нас надихнуло, показало, що річка жива. Ми почали думати, що можна зробити аби її відродити. Ми доклали певних зусиль, зв’язались з Академією наук, Інститутом хімії води, перевірили стан води. Чесно кажучи, для нас це було несподіванкою — вода виявилася кращою, ніж вважалось.

Ми почистили русло і територію навколо, але саме двох кілометрів. До управління цими двома кілометрами причетні бізнесмени, які є засновниками Фонду. Одна компанія з Великобританії, одна з канадським капіталом і декілька наших, українських компаній.

Андрій Куликов: Компанії з британським та іншим капіталом не починають очищення річок заради просто благодійності.

Віктор Маштабей: Річка — це один сюжет, а територія навколо річки — це сюжет причетний, але другий. Наша фундація не просто благодійна організація, а вона мислить категорією прибутку. Якщо ми відновлюємо річку і територію навколо, то, звичайно, туди якимось чином заходить життя.

Наше завдання відновити саме економічний цикл на цих берегах. І, в принципі, з кожним днем ми бачимо, що туди приходять будівельники — уже звели один житловий комплекс. Це говорить про те, що молодь йде туди, діти з’являються, людям десь треба прогулятися.

Коли спускаєшся на територію річки, там зовсім інша атмосфера, повітря інше. Влітку там дерева сходяться зверху і виходить, що це тунель зі своїм спеціальним кліматом.

В принципі, робота розпочата, території приводяться в порядок. А головне, ми побачили, що молодь туди йде. Ми задумались, яким чином можна їх навчити поводитись з природою трошки інакше, ніж це робилося до того.

Андрій Куликов: В який же спосіб навчити молодь, та і не тільки, поводитися з природою у природний спосіб?

Віктор Маштабей: Я згоден, що не тільки молодь має долучитись до цих робіт по відновленню річки Либідь, але це найбільш благодатна публіка. Я багато років працював з Богданом Гаврилишиним, ми багато разів розмовляли про те, що інвестувати треба в молодь, а не тільки у бізнес-школи.

Ми домовилися з Києво-Могилянською академією, Авіаційним університетом, Київською адміністрацією і почнемо курс для молоді у різних школах.

Ірина Сампан: Що це буде за курс, у яких класах?

Віктор Маштабей: Курс екологічної освіти — це один сюжет, але ще і право, пов’язане з цим. Я думаю, що у цьому є сенс, що ми зможемо вирощувати громадян трохи іншими.

Ірина Сампан: Але якими словами це робити? Як зробити, щоб молодь захотіла не тільки не викидати сміття, а прибирати, створювати громадські простори?

Віктор Маштабей: Якщо повернемось до давніх греків, то краще навчання — це бесіда. У нас — це діалог плюс виїзд на ту саму річку, на інші річки, знайомство з досвідом інших країн. У Сеулі зробили це, Рейн вдалось очистити. Більше того, Сінгапур — вони зробили річку джерелом питної води.

Андрій Куликов: Ви сказали, що у Либіді очищуєте два кілометри громадського простору?

Віктор Маштабей: Так, у нашій юрисдикції в цьому питанні два кілометри з сімнадцяти. Це не значить, що ми з поля зору викидаємо всю річку. Ці два кілометри пов’язані з трубою опалення, там повно бомжів, повно публіки, яка з шприцами і так далі. У нас працює «зелений патруль», який слідкує, щоб там не було зайвих людей, щоб не було ніяких проблем.

Андрій Куликов: Ваш «зелений патруль» ганяє безхатченків?

Віктор Маштабей: Ми з ними співпрацюємо. Грубо кажучи, ми їм сказали, що якщо вони гарно поводитимуться, то дамо право там жити. Але, насправді, знайшли з ними спільну мову. Вони допомагають чистити річку, вони слідкують за порядком. Факт залишається фактом — вони такі самі громадяни як і ми.