Різдво Гоголя і Діккенса: добро перемагає зло, і вся чортівня під контролем

Сергій Стуканов: Наскільки важливе місце посідає Різдво в українській літературі?

Ростислав Семків: Так трапилось, що більшу частину ХХ сторіччя саме свято було під забороною, тому і ті автори, які згадували про Різдво у своїх творах, були забороненими. Згадаємо лише Багряного, Уласа Самчука і т. і.

Більш знаковим твором є «Ніч перед Різдвом Гоголя», і вочевидь, це такий центральний і різдвяний текст в українській літературі.

Вікторія Єрмолаєва: Чим особливий цей твір і чим особливий образ Різдва саме в українській літературі?

Ростислав Семків: Це така святкова весела атмосфера, що характерно для всіх ранніх творів Гоголя, де він ще не пориває з українськими сюжетами. Вся чортівня в творах Гоголя така ласкава, що можна взяти під контроль, особливо якщо ти козак чи коваль, який добре знається не тільки на мистецтві, а на побутовій магії. Це робить її не страшною, а тільки посилює веселу карнавальну атмосферу.

Гоголь малює нам Різдво, коли немає принципових перешкод для цього свята, коли вся дійсність від початку є настільки радісною та веселою, що дуже легко долає якісь негаразди, на кшталт того, що чорт краде місяць. Тобто Гоголь — батько веселого Різдва.

Вікторія Єрмолаєва: Коли вперше була опублікована збірка «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», Гоголя критикували деякі з його сучасників, нібито він ідеалізує Україну.

Ростислав Семків: Це притаманно для багатьох авторів, які переймаються ностальгією і ідеалізують світ свого дитинства чи свою малу батьківщину. Я не думаю, що за це Гоголя варто критикувати, адже саме це дає йому натхнення — повернення до культури, якою він перейнятий. Зрозуміло, що він потрапляє згодом в тривіальнішу, гіршу дійсність, нехай це і блискучий Петербург, але в порівнянні — Україна виглядає йому яскравою, де все перейняте радістю і сміхом.

Сергій Стуканов: Чи знаходять свій вияв прохристиянські цінності в Гоголя в цьому творі чи тут йдеться про реалізацію народної традиції?

Ростислав Семків: Звичайно, християнство на етапах свого поширення контактувало з місцевими свідомостями і уявленнями. Тому зрозуміло, що воно входило в симбіоз з народними віруваннями. Але я думаю, що народна культура, яка сприймає християнство та базована на ньому, в своїй основі завжди зберігає ці цінності — якесь налаштування на добро, на милосердя, на святкування Різдва, зокрема.

І цей характер у Гоголя збережений. А той потойбічний світ, який виникає у вигляді чорта, Гоголь по-своєму обеззброює або трансформує, і ці жахи не стають абсолютними.

Вікторія Єрмолаєва: Якщо згадати англійську літературу у контексті Різдва, на думку спадає твір Чарльза Діккенса «Різдвяна пісня в прозі». Якщо проводили паралелі — яка різниця в образах?

Ростислав Семків: Ці тексти мають різне коріння, хоча Гоголь лише на три роки старший від Діккенса. В Чарльза Діккенса кілька таких різдвяних історії, і вони більш вікторіанські, доброчесні, добропорядні, там наголошено, що Різдво — це родинне свято. Там більше моралі і менше радісного святкування, як в Гоголя.

Але, оскільки це казка, Різдво — це свято незвичайне і містичне, всі злі мають стати добрими, скупі мають стати щедрими, і на цей християнський аспект значною мірою наголошено.

Якщо говорити про англійську літературу, то можна згадати пізніший текст — «Різдво Еркюля Пуаро» Агати Крісті. І досить багато сюжетів, які пов’язані з Різдвом, можуть бути перетворені на готичний сюжет, коли в епіцентрі святкування трапляється щось жахливе і незвичайне. І в цьому демонструється парадокс, коли збирається родина для святкування Різдва, і раптом трапляється вбивство. Ми маємо знецінене свято, і Пуаро встановлює справедливість, що важливо, тому що Різдво підтверджує всесвітню справедливість в сакральній історії.