Романтичний істерн про Тараса Шевченка знімають в Україні і Казахстані

Над картиною «Тарас. Повернення», яка у робочому варіанті мала назву «Тарас. Прощання з пустелею», працює українсько-казахська команда. Продюсери у Казахстані — Дарія Азімова та Сергій Азімов, Tanaris Productions.

У студії Громадського радіо режисер фільму Олександр Денисенко та український продюсер Володимир Філіпов.

Андрій Куликов: Про що думає Шевченко у вашому фільмі?

Олександр Денисенко: Безперечно, тема думання про те, куди і як він повертається, у цій картині є — очевидно, що у нього була спрага до волі, бажання бути звільненим. Він був людиною перформансу, йому було притаманно знаходитись у колі глядачів, слухачів. Зрозуміло, що через це і Петербург був йому потрібен, хоч він і не жадав слави.

Всі вірші Шевченка побудовані на зіткненні певних тез, протиріч і суперечок. Він весь час вів діалог — з Богом, сам з собою, з народом, з панами, з певними ідеологемами, традиціями, які були в українському суспільстві.

Андрій Куликов: Фабула і жанр фільму?

Олександр Денисенко: Це романтичний істерн. Це фільм-екшн, у якому є два моменти, які пов’язані з біографією, а все решта моя вигадка. Багато хто помиляється, кажучи, що це байопік — вони, напевне, не читали сценарій (певні фрагменти друкувалися і є в інтернеті). Що важливого є у цій картині, з точки зору біографії — є звістка від Лазаревського про те, що Шевченко звільнений, вона приходить до нього випадково з листом у середині травня, і є факт звільнення 2 серпня.

Чому стільки часу Тарас Григорович чекав цей наказ — це питання, на яке поки що документально не можна дати відповіді, бо Сенатський архів у Санкт-Петербурзі для українців закритий, справи Шевченка і Кирило-Мефодіївського братства засекречені. І все, що між цими датами мною придумане. Я не буду зараз пускатися у сої довгі дослідження чи роздумування над цією темою, але скажу, що одночасно з цим наказом, є таємний наказ навіки залишити Шевченка у пустелі, тому що він насправді непотрібен Олександру ІІ у Петербурзі.

Вікторія Єрмолаєва: Хто знімається у фільмі?

Олександр Денисенко: З відомих акторів — Богдан Бенюк. А з акторів, які мене дуже приємно вразили, що такі є в Україні — дуже багато з Одеси, Український театр імені Василька дав нам десь десять акторів на різні ролі, звичайно, актриса Ганна Топчій. Дуже цікаві казахські актори.

Андрій Куликов: Перед ефіром Олександр розповів нам, що ви справили враження на багатьох тим, що були продюсером дуже успішних українських фільмів останнього часу: «Той, хто пройшов крізь вогонь», «Іван Сила», «Гніздо горлиці». Навіщо вам це? Це пошук заробітку, талантів чи щось інше?

Володимир Філіпов: Я щойно стояв у заторі і саме про це розмірковував — навіщо це мені. Дуже складна відповідь, насправді, я не знаю навіщо. Я не можу висловити, чому я вже десять років це роблю.

Я сам з Севастополя, сам давно і чітко вважаю себе громадянином України, і у якийсь проміжок часу мені стало очевидно, що без створення чіткого і зрозумілого кіногероя, без створення сучасної міфологеми українського сьогодення країні не вижити. Я цим займаюсь усвідомлено. Напевно, для цього.

Андрій Куликов: За українськими мірками або у порівнянні з іншими вашими фільмами, який бюджет «Тарас. Повернення»?

Володимир Філіпов: Бюджет досить великий, але, на жаль, є момент, як і з будь-яким фільмом, який ми запускаємо по одному курсу, а потім робимо по іншому. Спочатку був розрахунок на 44 мільйони гривень, що по курсу вісім було достатньо для реалізації усіх творчих ідей Олександра. Зараз падіння курсу більше, ніж у три рази, а ідей не зменшилось, і реалізація цих ідей не зменшилась.

Це чистий ентузіазм, взаємодопомога наших казахських партнерів, Одеської кіностудії, які є сопродюсерами. Це безумна самовіддача.

Вікторія Єрмолаєва: Це буде робота, яка потім зможе брати участь у міжнародних конкурсах, фестивалях?

Володимир Філіпов: Я би не ставив для кожної української картини цю безумну сходинку — участь у міжнародних конкурсах. Це, безсумнівно, важливо, але є деякі теми, проекти, які ніхто за нас самих, про нас самих знімати не буде. Звісно, ми будемо подаватись на різноманітні міжнародні фестивалі, але повторюсь — є теми, які необхідні для внутрішнього глядача. Розказати глядачу наші історії, нашою мовою.

Вікторія Єрмолаєва: Коли ми зможемо побачити фільм?

Олександр Денисенко: Березень наступного року. Ми собі так плануємо.