«Громадське радіо»
У студії «Громадського радіо» — прес-офіцер управління Сил Спеціальних Операцій Олексій Нікіфоров.
Вікторія Єрмолаєва: Олексій Нікіфоров був заступником командира по роботі з особовим складом однієї з військових частин у місті Керч. Через Керченську паромну переправу російська військова техніка проходила в першу чергу. З чого почалася окупація вашої військової частини у 2014 році?
Олексій Нікіфоров: Окупація нашої частини почалась, коли приїхав військовий автомобіль з військовослужбовцями Російської Федерації. До нас прийшло 2 представника Чорноморського флоту — командир 382 батальйону морської піхоти Чорноморського флоту, який дислокувався у місті Темрюк, і заступник командира 810 севастопольської бригади морської піхоти. Вони сказали, що прийшли захищати нас від бандерівців і радикалів. За їхніми словами, їх прислали для того, щоб тут не було розповсюдження зброї і захоплення нашої частини.
Любомир Ференс: Якою була реакція особового складу української частини?
Олексій Нікіфоров: Спочатку особовий склад був налаштований патріотично. Командир 1 роти Олег Гальченко під час перемовин, розуміючи, що командир частини налаштований здатися, вийшов з наради, зібрав весь боєкомплект, прибив до дверей клятву морського піхотинця і сказав, що він звідси нікуди не піде. Але в результаті він залишився. Інформаційний вплив з боку Російської Федерації зробив своє.
Вікторія Єрмолаєва: Як це відбувалося?
Олексій Нікіфоров: По-перше, через ЗМІ. Були відключені всі україномовні канали. Спочатку відключили аналогові канали. Цифрові канали протримались добу. По-друге, через чутки, через сусідів і сім’ї. По-третє, через наше вище керівництво. До нас приїхав колишній міністр оборони, зібрав усіх командирів частин і сказав таку фразу: «Вы тут в Чапаевых не играйте. Один выстрел в Сараево привел к Первой мировой войне».
Вікторія Єрмолаєва: Як це — жити у військовій частині, що знаходиться в окупації? Як довго ви були в таких умовах?
Олексій Нікіфоров: 21 день з моменту блокування. І на пару тижнів більше з моменту, коли нас привели у найвищий ступінь бойової готовності. У нас все почалось 19 лютого, коли відбувались криваві події на Майдані. Тоді начальником Генштабу було призначено колишнього командуючого ВМС Ільїна. Він дав розпорядження викликати морських піхотинців першого батальйону в Київ, на Майдан.
Любомир Ференс: Який відсоток особового складу вашої військової частини зрадили присязі?
Олексій Нікіфоров: П’ята частина особового складу вийшла на територію України. Точно невідомо, скільки залишилось служити Російській Федерації, тому що були люди, які звільнилися.
Любомир Ференс: Ви підтримуєте з кимось контакти?
Олексій Нікіфоров: У 2014 році, ще коли був мобільний зв’язок. Після того там все змінилося, люди повидаляли свої аккаунти. Їм страшно, тому вони не спілкуються. Я намагаюсь не переписуватися з ними, тому що будь-яка переписка може стати підставою для їх звинувачення у чомусь.
Вікторія Єрмолаєва: Наскільки я пам’ятаю, військова техніка оточила вашу військову частину. По периметру військової частини лежали снайпери. Чи виходили вони з вами на перемовини вже після окупації вашої військової частини?
Олексій Нікіфоров: Перемовини були щодня. Спочатку приїхав один автомобіль і став біля воріт. Це неможливо назвати блокуванням. 20 чоловік не могли б блокувати територію у 20 гектар. Але вони показували і демонстрували свою присутність. Потім прибув Каспійський батальйон морських піхотинців. 10 батальйонів стали по периметру, але навіть 10 батальйонів — це замало для блокування частини. Питання полягало тільки в правильних політичних і військових рішеннях.
Любомир Ференс: Якщо б політичні рішення української влади у той час були чіткими і точними, можна було б розвернути ситуацію по-іншому? Потрібно було бути обережними чи діяти жорсткіше? Ви приводили приклад командира. Ви приводили приклад заступника, який був впевнений в тому, що хоче захищати Україну, але пройшло 20 днів, і він залишився. Що треба було зробити?
Олексій Нікіфоров: Не треба були залишати командира сам на сам з таким рішенням. Якщо б з материкової України приїхали представники військової прокуратури, військової контррозвідки і СБУ, рішення були б зовсім іншими. Він би тричі подумав перед тим як підняти російський прапор. Якщо б ми не підняли російський прапор, ми б могли досі там стояти.
Був тільки один штурм російського батальйону. Це були морські піхотинці. Але вони штурмували тоді, коли були впевнені, що зброя здана на склад, а особового складу в частині немає.
Любомир Ференс: Тобто російська сторона ніколи б не пішла на перший постріл?
Олексій Нікіфоров: Однозначно.
Вікторія Єрмолаєва: Тоді було зовсім незрозуміло, на що чекати. Були різні думки — говорили про повномасштабне вторгнення в Україну, початок війни і навіть початок Третьої світової. І військові чекали наказу з Києва.
Олексій Нікіфоров: Чекали, але не дочекалися. Крім того, виконати наказ багато частин не могли. Тобто ми програли заздалегідь. Перш ніж зустрічати ворога, треба були привести військових у найвищий ступінь бойової готовності і вийти в поле. В частині у нас було мало шансів. Якби нас там заблокували, ми б не протримались довго. Але російська сторона теж не йшла б на штурм. Одна справа штурмувати пусту частину, а інша — штурмувати 300 озброєних осіб. Вони б на це ніколи не пішли.
Вікторія Єрмолаєва: Здавалося, що місцеве населення Керчі підтримувало окупантів. Я пам’ятаю, що люди з квітами зустрічали перші ешелони російської військової техніки. Бабусі приносили окупантам домашню їжу. Ви тоді були позбавлені продовольства, і українські волонтери привозили вам продукти. В цей час біля військової частини їх зустрічали проросійсько налаштовані люди. Там були і погрози, і ледь не сутички.
Олексій Нікіфоров: Після того, як приїхав російський автомобіль з військовослужбовцями, я давав інтерв’ю якомусь керченському каналу. До військової частини приїхала цивільна особа з пакунком з їжею для окупантів. Після сюжету люди почали приносити їжу і нам, і їм.
Проблема була не у відсутності їжі. З 19 числа ми стояли у підвищеному ступені бойової готовності. Але ще не було оголошено мобілізацію. І військовослужбовців можна було годувати 1 раз. Військовослужбовців за контрактом. Офіцерів взагалі не можна було годувати. Ось у чому питання. Так ми жили протягом двох тижнів. Після того, як була оголошена мобілізація, ситуація з харчуванням нормалізувалася.
Вікторія Єрмолаєва: Коли ваша частина знаходилась в окупації, ви провели 2 заходи на підтримку бойового духу бійців. Перший захід — концерт під відкритим небом. Ваші бійці співали українські пісні на тлі українського прапору. Я пригадую, що окупанти теж стояли і слухали. Другий захід — футбольний матч з так званими «зеленими чоловічками». Розкажіть детальніше про футбольний матч.
Олексій Нікіфоров: Журналісти порівнювали цей матч з «Матчем смерті». Тоді ми виграли з рахунком 5:0.