© Sputnik/ Валерий Плотников
Говоримо про видатного митця з музикантом, меценатом, співорганізатором та куратором виставки «Тіні забутих предків» Павлом Гудімовим
Любомир Ференс: Ким є Сергій Параджанов для всього українського народу?
Павло Гудімов: Коли говоримо про талановитих людей, не можемо говорити про них як про ідолів. Скоріше, можна говорити про те, наскільки довготривалий творчий імпульс вони заклали. Працюючи над виставкою «Тіні забутих предків», ми мали кураторську групу, я був її організатором, постарався делікатно підійти до персоналії Параджанова.
Він сам по собі є яскравим: як людина, як режисер. З ким би ми не починали говорити по нього, не згадували фільм — говорили виключно про нього. Його особистість затьмарювала собою навіть такий визначний фільм. Мені навіть трохи страшно заглибитися і зрозуміти, хто є Сергій Параджанов, звідки цей талант.
Ми маємо на сьогодні факти: де він народився, ким були батьки, хто на нього впливав. Але по факту, він був особистістю, талановитою від Бога.
На щастя, ми спілкуємося з дружиною Сергія Параджанова Світланою Іванівною, вона привідкриває нам риси особистості Параджанова. Можна сказати, що він дуже складна людина, але по суті став тією сакральною жертвою шістдесятництва в Україні.
«Тіні забутих предків» — фільм-ікона українського кіно, знятий вірменином: горець про горців. І, напевно, важливою є не кров, а душа: наскільки він був відкритим, вмів працювати з нашою ментальністю, зміг розкрити тему.
«Тіні забутих предків» — шедевр. Покадрово і похвилинно розкладаючи його, ми почали ставити собі завдання: знайти артефакти, які доводять внесок кожного в цей фільм. І ми знайшли ще один важливий артефакт: авторське розкадрування режисера, коли він малює кадри, вибудовує сценарій постановки.
Любомир Ференс: Якби не панівна тоталітарна система, чи зміг би Сергій Параджанов ще більше себе розкрити?
Павло Гудімов: Є багато різних історій стосовно того, чому відбулося його ув’язнення. Сама система почала знищувати його одразу після успіху «Тіней забутих предків». Параджанов був людиною гарячою, гострою на язик, дозволяв собі достатньо сміливі заяви. Система почала протидіяти.
Спочатку його знищили, не даючи працювати. Наступним мав бути фільм «Київські фрески» про тогочасне київське життя. Але, крім дублів (так званих проб), йому не дали зробити нічого.
Наступний крок — ув’язнення. Як це було пов’язано з системо — думаю, ми зможемо дізнатися, коли будуть відриті архіви у справі Параджанова.