«Щасливі голі люди»: книжка про складні травматичні часи, — К. Бабкіна

Ірина Славінська: «Щасливі голі люди» — про кого ця книга?

Катерина Бабкіна: Я дуже хотіла написати певний портрет часу. Знаєте, у китайців є такий прокльон «щоб ти жив у годину змін». Це книжка про часи з 80-го року до зараз, про ті кілька поколінь дорослих українців, які зараз активні економічно, творчо, політично. З тими усіма історіями і травмами, які вони пережили. Книжка про те, що з ними сталося.

Василина Думан: Прототипи літературних героїв — реальні?

Катерина Бабкіна: Так, це люди, з якими я так чи інакше перетиналась. Звісно, деякі образи узагальнені, зібрані, розширені чи додумані, але в цій книжці все чесно і правильно.

Ірина Славінська: Які проблеми в ній постають?

Катерина Бабкіна: Конфлікт світоглядів, виживання і пристосування травмованих двома війнами людей, Другою світової, вихованих в контексті Другої світової, травмованих військовими подіями на Сході, адаптація неповносправних людей, наркозалежних, емігрантів.

Василина Думан: Історії поєднані між собою?

Катерина Бабкіна: Їх поєднує час. Це збірка оповідань, а не роман.

Ірина Славінська: Від чого щасливі і чому голі? Як назва корелює з метою створити портрет часу?

Катерина Бабкіна: Про це є дві історії — прагматична і метафорична.

Книжка повинна була називатися «Носи і кросівки» — за назвою першого оповідання, яка походить від гри слів «носи кросівки». Потім я уявила, що це буде неможливо перекласти іншими мовами. Тому взялася назва з оповідання, в якому всі слова мають своє пряме значення.

Це книжка про досить складні травматичні часи, досвіди. Як поламали, чому і що потім з усім цим робити? Треба вміти це скидати і лишатись «голим».

Ірина Славінська: Тобто ці щасливі голі люди — своєрідна антитеза до змісту книжки?

Катерина Бабкіна: Я про це думаю так — травматичні досвіди є в кожного. Важливо не те, що ти маєш і носиш, а те, як даєш з цим раду. Як бути щасливим, не в супереч, а разом з тим всім, що в тебе є.

Василина Думан: А ви змінились поки писали цю книжку?

Катерина Бабкіна: Напевне, так. Вона актуалізувала якісь важливі для мене особисті моменти. Спогади, які відбувались зі мною і з поколінням. І, напевно, дала трошки щастя.

Ірина Славінська: Ви щойно повернулись з довгого презентаційного туру по містам України. Це різні регіони, аудиторії. Як мандрувалося?

Катерина Бабкіна: Це важко, це робота. Ти живеш на колесах, ходиш на велику кількість ефірів, даєш інтерв’ю. Це робота письменника — він має написати книгу і вміти її представити.

Василина Думан: Хто приходив на презентації?

Катерина Бабкіна: Дуже різні люди. Переважно оті кілька дорослих поколінь, про які я пишу. Але і дуже багато молоді, людей, які народилися у 2000-х і не знають, що таке заварені у метал кіоски, але однак дуже добре зчитують емоції.

Ірина Славінська: На Книжковому Арсеналі буде презентація?

Катерина Бабкіна: Так, перша презентація в Києві буде в залі «Папір» у неділю, 24 квітня, о 15:00.