Ще не «Титанік», але вже спроби зробити кіно, за яке заплатять, — Олег Вергеліс

Редактор відділу культури «Дзеркала тижня» Олег Вергеліс поділився своїми враженнями від конкурсного кіно на конкурсі «Відкрита ніч»

Ведучi

Дмитро Тузов,

Наталя Соколенко

Гостi

Олег Вергеліс

Ще не «Титанік», але вже спроби зробити кіно, за яке заплатять, — Олег Вергеліс
https://static.hromadske.radio/2016/06/hr_rankova-hvylya-16-06-27_vergelis.mp3
https://static.hromadske.radio/2016/06/hr_rankova-hvylya-16-06-27_vergelis.mp3
Ще не «Титанік», але вже спроби зробити кіно, за яке заплатять, — Олег Вергеліс
0:00
/
0:00

Вже традиційно в Києві відбувається фестиваль «Відкрита ніч» — протягом всієї ночі показують ігрові й анімаційні короткометражки.

Наталя Соколенко: Що можна сказати про українське кіно на основі побаченого на фестивалі?

Олег Вергеліс: Михайло Іллєнко запросив багатьох політиків з різних політичних сил на фестиваль, аби вони когось помітили. Майже всі запрошені прийшли. Спілкування поза переглядами було подекуди цікавішим за самі перегляди. Фестиваль «Відкрита ніч», як і інші кінофестивалі, не повністю репрезентує те, що відбувається в українському кіно. Жоден фестиваль цього не зробить. Це певна вибірка, певний сегмент пошуків молодих митців.

На мою думку, українське кіно сьогодні оговталось, струсило віковий пил і помалу переходить до жанрових проектів. Це ще не «Титанік», але це вже спроби робити кіно, за яке глядач заплатить гроші.

Некомерційне кіно могло би бути автономним, якби у нас було комерційне кіно. Я не вважаю сурогат, який показують по телебаченню, комерційним кіно.

Фестиваль «Відкрита ніч» для мене був дуже пізнавальним. Там було цікаве кіно і за змістом, і за формою, і за ідеологією. Хоча я надаю перевагу не філософічності, а задирливості, хуліганству, маніпулятивності. В цьому сенсі особисто мені сподобався фільм «The end». Високу оцінку журі здобув пластиліновий фільм «Мами». Ігровий короткий метр викликав бажання побажання режисерам бути більш розкутими і не боятися змінювати стилістику, манеру, підхід і статику.

Наталя Соколенко: Помітила, що найбільш популярними персонажами ігрових стрічок на конкурсі є алкоголіки і наркомани. Чому так?

Олег Вергеліс: Цьогоріч у фокусі студентів були різні персонажі — 2 жіночки з фільму «Відлуння», що зустрічаються в крематорії і чекають на урночки з прахом. Одна чекає на прах людини, що загинула на війні, інша — на прах воєнного, який розпарився у сауні. Між ними виникає внутрішній конфлікт.

Крім того, було багато екранізацій, перенесених на український ґрунт. Так, сюжет Сомерсета Моема «Людина зі шрамом» став основою фільму «Шрам» про війну на сході. Там герой потрапляє у пастку і втрачає кохану жінку. Була екранізація невеликого оповідання Ірини Вільде, в якому підліток закохується у вчительку музики. До речі, алкоголіків було мало.

Дмитро Тузов: Хто в Україні зараз активно знімає кіно? Де вони беруть ресурси?

Олег Вергеліс: Останні студентські роботи відрізняються фемінізацією кіно. Цього року держава не дає гроші студентам-режисерам на зйомки дипломних робот, проте вони все знайшли самі. Левова частка студентських робіт потрапила на конкурс. Як вони шукають ці гроші — не відомо.