19 квітня о 18.30 у Центрі польських та європейських студій НаУКМА (вул. Волоська 10) відбудеться презентація збірника «Живучи в модерному місті: Київ кінця ХІХ – середини ХХ століть», під час якої також відбудеться дискусія «Як деконсервувати Київ».
Про те, які матеріали увійшли до збірника та яким зокрема був Київ у путівниках кінця ХІХ – початку ХХ століття розповіла Катерина Диса, кандидатка історичних наук, доцентка кафедри історії та директорка Центру польських та європейських студій НаУКМА.
Василь Шандро: Із назви збірника можна зрозуміти, що йдеться про те, як досліджували, писали, сприймали Київ із кінця ХІХ до середини ХХ століття.
Катерина Диса: Не лише. По-перше, цей збірник є результатом конференції, яка відбулася вкінці 2015 року. Вона показала, що є інтерес та цікаві дослідження, які розпорошені та було би добре все це зібрати. Тому ідеєю, яка стояла за конференцію, було показати Київ як живий організм, який має свою історію та специфічні процеси, мешканців, які його оживляють та зібрати теми, які не проговорюються.
Місто як живий організм – це не лише спроба подати його так, ніби ми його бачимо тут і тепер, але й показати всі життєві процеси міста через урбаністичні підходи, з іншого боку, підключивши антропологію і життя мешканців цього міста.
Василь Шандро: Які стереотипи щодо Києва зараз є домінантними серед киян, які живуть у місті?
Катерина Диса: Мені важче говорити про сучасних киян, я можу робити припущення, виходячи зі своїх спостережень та зі спілкування. Те, що було актуально, коли ми робили цей збірник (і є актуальною темою тепер), що було б добре орієнтуватися на модернізацію та робити Київ модерним. Це було актуально вкінці ХІХ на початку ХХ століття. І це все ще актуально (а може й більше) сьогодні.
Василь Шандро: Вкінці ХІХ – на початку ХХ століття можна говорити про основні риси, які домінували в сприйнятті Києва, зокрема тими, хто сюди приїжджав?
Катерина Диса: Цим питанням я займаюся на прикладі того, як змінювалися путівники по Києву. Очевидно, тим, хто творив цей образ, актуальним на зламі ХІХ-ХХ століття було не внести українську складову, оскільки в умовах імперії це було неможливо. Їм йшлося про те, щоб переламати попередній образ Києва як святиню і місце давнини, де закладалася Русь. А далі намагаються показати, що тут є ще й щось нове, що не гірше, ніж в Європі.
Василь Шандро: А що було новим на кінець ХІХ століття?
Катерина Диса: Дуже багато інновацій зламу ХІХ-ХХ століть і досі можуть сприйматися як щось доволі прогресивне. Це створення нової забудови міста: Хрещатик і навколо нього, початок майже всіх маршрутів із цього місця, створення мережі громадського транспорту – той же трамвай, який з’явився у Києві першим в Російській імперії. Це і водогін, бруківка. Плюс – дуже критичний погляд на все, що робить міська влада. В цих путівниках нового типу видно, наскільки прискіпливо дивляться за тим, що робить влада, як вона витрачає гроші.
Тетяна Трощинська: На кого були розраховані самі путівники?
Катерина Диса: Зважаючи на те, що вони здебільшого написані російською мовою, йшлося про внутрішнього туриста, який приїжджав із інших куточків Російської імперії. Київ згадується у відомих європейських путівниках, наприклад, путівниках Бедекера і Мюррея. Це очевидно, було вже для іноземців.
Єдиний путівник на межі імперського та радянського періоду, в якому з’являється український дискурс, вийшов друком у 1917 році. Це путівник мистецтвознавця Костянтина Широцького. Ми бачимо абсолютний розрив у тому, як він представляє різні місця та культурних діячів міста, з чого виходить, що найцікавіше та найкраще в спадщині Києва є українським. Для нього головним стилем, який репрезентує Київ, є бароко.
Василь Шандро: А куди радили піти розважитися?
Катерина Диса: Всі путівники радили піти по святих місцях, бо місцевий турист, прочанин для цього і приїжджав. Це Лавра, Михайлівський Золотоверхий, Софія та інші. У більш сучасних путівниках радять обов’язково пройтися Хрещатиком, зайти в крамниці, обов’язковою частиною маршруту є поїздка на трамваї. Розповідається, як ним користуватися, скільки коштує проїзд, як пересідати на різні лінії. Для Києва важливою частиною того, що має побачити турист і прочанин, були дуже живописні краєвиди. Є ціла низка цих місць і говорилося, що вони найкращі в імперії.
Василь Шандро: Дорого було гуляти Києвом 100 років тому?
Катерина Диса: Кому як. У збірнику є стаття «Місто як свято», вона якраз про розваги різних соціальних категорій, видно, що на межі ХІХ-ХХ століття робітничий клас може собі дозолити більше – наприклад, сходити в кінематограф. Але все залежало від статків, хоча, звісно, на свій смак кожен міг щось для себе знайти.