«Сталінки», «хрущовки», комуналки. Про яке житло мріяли кияни в радянські часи?

Василь Шандро: Існує така думка, що з кожним десятиліттям Київ стає гіршим в сенсі архітектури?

Павло Ковальов: Я думаю, що з кожним десятиріччям Київ стає іншим. Для кожного покоління здавалося, що у їхні часи жити гірше, ніж раніше. Ще в дореволюційні часи говорили, що на місці цих затишних будиночків старосвітського Києва постали оці великі будинки по 7-8 поверхів. І ще тодішня преса писала, що Київ псується.

В післяреволюційні роки вже так не говорилося, тому що висловлюватися, що недоречно перебудовувати столицю радянської країни на соціалістичних засадах, було небезпечно для життя.

У 50-60-х роках знову з’явилося скарження на «сталінки» та десятиповерхівки.

Так само і у наші часи. Ми пам’ятаємо, що в нашому дитинстві було затишно, було менше автомобілів, багато дитячих майданчиків, зелені тощо. І наші діти теж будуть на щось обов’язково скаржитися. Це нормально.

Василь Шандро: Після війни люди масово почали приїжджати до Києва, і їм потрібно було десь жити. І ми знаємо про такі будівлі, які називаються «сталінки» і «хрущовки». Чому з прізвищами генеральних секретарів і керівників радянської держави асоціюється цілий стиль радянської архітектури?

Павло Ковальов: Ми маємо сказати, що в часи перед Другою світовою війною почався дуже великий наплив сіл до Києва після голодомору, і тоді почали будувати всі ці нові робітничі містечка, в першу чергу, на Лівому березі. Вважалося, що на Лівому березі, де немає старого буржуазного Києва, можна побудувати новий світ.

Першої ластівкою стало селище ДВРЗ, яке зараз існує в своєму аутентичному виді. Потім була перепланована Нова Дарниця. А вже після Другої світової війни спочатку з’явилося відоме селище Аварійне біля станції метро Чернігівська. І було дуже багато розбудовано напівприватних котеджів, здебільшого на правому березі, там були й так звані «офіцерські містечка» поблизу Нивок, так звані містечка для науковців поблизу сучасного проспекту Науки.

Тоді склалася така дихотомія стилів, — помпезний сталінський Хрещатик, нові великі будинки для Міністерств і масиви оцих робітничих містечок.

Так воно тягнулося до середини 50-х років, і цей сталінський стиль був вбитий через два роки після смерті самого Сталіна наприкінці 50-х років. Заговорили про марнотратство на декорування зовнішнього вигляду будівель. І помпезний будинок МГБ в Росії дуже розлютив Микиту Хрущова, який сказав, що з цим марнотратством потрібно закінчувати.

І почалося індустріальне будівництво — весь Радянський Союз забудовується «хрущовками». І це була перехідна епоха від помпезно-котеджного сталінського стилю до безликого «хрущовського» стилю. Хрущов вважав, що програма житлового будівництва для робітників наблизив країну до омріяного комунізму.

Тетяна Трощинська: І вона вирішила проблеми сімейних конфліктів, адже жити в таких умовах, в яких жили люди до цього, було складно.

Павло Ковальов: Вона вирішила проблему комуналок. Хрущов був непослідовним, адже він з одного боку заборонив роздавати ділянки людям під приватну котеджну забудову, а з іншого боку — розселяє комуналки. І «хрущовки» — це був крок до індивідуалізму.

Василь Шандро: Яке житло було ідеальним для радянської людини?

Павло Ковальов: В 20-х роки німецьки архітектори розбудували будиночки -просте житло для робітників. Хрущов побачив таке житло під час свого візиту у США у 59-му році. І Радянський Союз наздоганяв цей американський і європейський тренд у швидкому темпі. Радянська людина дуже зраділа, переселившись з переповнених комуналок, до оцих омріяних «хрущовок».