facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Стометрівку ми біжимо швидше, коли поряд є конкурент — соціальний психолог

Інтерв'ю

Конкуренція за аудиторію чи в кожного своя поляна? Як люди, бренди, компанії змагаються за увагу.

Стометрівку ми біжимо швидше, коли поряд є конкурент — соціальний психолог
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

Гість — соціальний психолог Ілля Бачурін.

Ілля Бачурін: Існує певна культура конкуренції. Найкраща конкуренція — це співпраця. Бізнеси, сформовані в СНД, ще тільки доходять до цього розуміння. Бо, зрозуміло, що коли ми біжимо стометрівку, ми біжимо швидше, якщо відчуваємо конкурента поруч.

Зараз конкуренція отримує багато різних проявів, навіть якщо говорити про банальних співробітників. Вони мають більше можливостей проявити себе, більший вибір робочих місць, зрештою. Якщо є дійсно жорсткі питання від працедавця і сотня людей прагне посісти саме це місце — це і є жорсткий відлуння культури, «дикого капіталізму», в якому формувався бізнес України та СНД 90-х років. Така культура вже потрошку відживає себе. Період жорсткої боротьби та виживання — один із періодів формування будь-якої організації. Якщо зараз запропонувати малому або середньому бізнесу будь-які послуги, то вони будуть говорити саме в такій тональності, як я описав вище. Вони зараз проходять цей етап розвитку, і тому так себе поводитимуть. Якщо ви будете спілкуватись із більш зрілими організаціями, то зустрінете ціннісно-орієнтований підхід, тобто, чи співпадаємо ми з вами? Чи ми такі люди, які потрібні один одному? А це вже інша система, інший підхід.

Варто розділяти поняття «нездорової конкуренції» та «конкуренції загалом». Я не бачу нічого поганого, якщо конкуренція існує, більше того, багато компаній використовують конкуренцію для покращення своїх результатів. Наприклад, у відділах продажів, або шляхом створення гейміфікації у відділах. Це нормально з точки зору функціонування.

Євген Савватєєв: Ми можемо поговорити про події у Білорусі? От, зокрема, постать Лукашенка — це точно та людина, яка боїться конкуренції.

Ілля Бачурін: Якщо ми подивимось на владу до того, як почалась демократія, ліберальна демократія, то владу забирали разом із життям. І чомусь такий підхід існує у багатьох країнах пострадянського простору. Тут ми бачимо таку ж систему, коли пожиттєво лідер намагається втриматись. У психології існують певні визначення соціопатичних особистостей, які прагнуть до влади. Ідеться не стільки про особистість даного лідера, скільки про певні зміни, які формуються із часом. У політичному просторі іноді формується відчуття «Або ти йдеш героєм, або ти йдеш негідником». Дійсно, щоразу політична фігура обирає, що десь тут без неї не впораються, десь треба втрутитись, десь треба щось зробити. Кожного разу робиться додатковий крок на цьому шляху, і з кожним кроком оця безкарність дійсно себе підкріплює. Порушення багатьох інституцій, стримуючих засобів, призведе до такої поведінки — зупиняти літаки, не зважати на результати виборів тощо. Ми побачимо ще більше порушень, бо сама особистість переформатована. Чим скоріше ця ситуація завершиться, тим більше буде у нинішнього лідера шансів дійсно залишитись живим. Лідери тоталітарних держав історично дуже погано закінчують.

Єлизавета Цареградська: А як бути з конкуренцією на особистому рівні? Мене, наприклад, просто тригерить, коли я розумію, що доведеться із кимось за щось змагатися. Як можна цьому дати раду?

Ілля Бачурін: Такі явища як «заздрість», «соціальне порівняння», необхідність порівнювати себе з іншими, притаманне людству загалом, в усі часи та усіх культурах. Але це стає проблемою для кожної людини сьогодні, коли існує так звана «постправда соціальних мереж». Ми постійно опиняємось у ситуації, коли повинні порівнювати себе з картинкою, яку створюють інші люди. Але ми забуваємо, що єдина людина, з якою варто бігти наввипередки, це ти вчорашній. Це, мені здається, найбільш правильна позиція. Але до неї треба ще дійти, потрошку, спираючись на власні цінності.

Проблема цьогочасного світу в тому, що маємо світ «постправди». А в ньому довіру формує те, наскільки багато людей повірили в те чи інше явище. Інтелектуальні та професійні еліти відірвались від прямого спілкування з людьми, а «святе місце порожнім не буває», як-то кажуть. І тому поясненням тих чи інших явищ зайнялись популісти. Єдиний шлях до подолання цієї кризи — навчитись професіоналам спілкуватись з людьми, освоїти ораторське мистецтво, засоби привертання уваги, роботу в спільноті.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

Бронювання працівників критичних підприємств штучно блокують — посадовець Спілки українських підприємців

Бронювання працівників критичних підприємств штучно блокують — посадовець Спілки українських підприємців

У нас штраф за домашнє насильство часто може сплачувати сама потерпіла — суддя

У нас штраф за домашнє насильство часто може сплачувати сама потерпіла — суддя

«Його будівництво було нахабним експериментом»: архітектор про Держпром у Харкові

«Його будівництво було нахабним експериментом»: архітектор про Держпром у Харкові