Студенти, яким обрали виш батьки, майже не працюють за фахом — дослідження

Аналітичний центр Cedos нещодавно представив проект «Соціально-економічний портрет студентів: результати опитування». Виконавчий директор центру Єгор Стадний розповідає, що ж можна дізнатися про образ українського студента і про що варто задуматись, зважаючи на ці результати.

Василь Шандро: Що вас підштовхнуло на реалізацію цієї ідеї та вивчення цього сегменту? І наскільки зруйнувались ваші стереотипи щодо українського студентства?

Єгор Стадний: Це перше в Україні дослідження соціально-економічного і мотиваційного портрету на базі всеукраїнського опитування. Три роки тому ми зробили єдиний соціально-економічний і професійний портрет викладачів. Є державні кошти, які виділяються на дослідження освіти в Україні, вони йдуть в Національну академію педагогічних наук. Не знаю, чим вони займаються. Ми неурядова організація, яка проводить такі дослідження на міжнародні гранти.

У дослідженні багато чого є для батьків, студентів. Але, в першу чергу, ми орієнтували його для Міносвіти, університетів — людей, які мусять змінювати освітню політику в країні.

Якщо почати з мотивації, то у нас все не так погано. Бачимо, що більшість йдуть у вищу освіту з бажанням отримати хорошу професію, переважає бажання отримати професійні навички переважає над рештою. Решта — присутні досить дивні мотивації. Наприклад, потрапити в університет, який розташований географічно найближче (16%), потрапити в університет за зовнішніми факторами: батьки, які наполягають; або — байдуже куди, лише б на бюджет (11%). Я був готовий побачити набагато більші цифри. Але більшість людей на етапі вступу до університету мають цілком позитивну мотивацію.

Але далі є проблеми. Ці люди не мають необхідних умов, щоб мотивацію реалізувати. Ми запитали студентів, якої інформації їм бракувало/вистачало під час обрання університету. 59% сказали, що їм бракувало якоїсь інформації. Це означає, що ми маємо хороших абітурієнтів, гарно вмотивованих. Але вони не мають як реалізувати це. У них нема умов і інформації, щоб згідно з цією мотивацією знайти університет, який вони хочуть.

Тетяна Трощинська: Виші не надають необхідну інформацію?

Єгор Стадний: Це «меседж» до Міносвіти. Потрібно запускати автоматизовані системи моніторингу траєкторії випускників на ринку праці. Це не ноу-хау — це річ, яку роблять скрізь. Це автоматизований збір даних шляхом синхронізації двох електронних систем: освіти і ДФС. Ми бачимо, хто-де працевлаштований, скільки часу витрачають на пошук роботи.

У нас також нема збору думки студентів. Я вважаю, що найнадійнішим джерелом того, що відбувається в університеті є студенти. Нам потрібно проводити загальнонаціональне щорічне  анкетування всіх їх. І робити це не через університети.

Всі вступники мають електронні кабінети, через які подають документи. Ми лишаємо ці кабінети, коли вони стають студентами. І через ці кабінети контактуємо зі студентами, запитуємо. Це необхідно супроводжувати широкою off-line кампанією, поясненням важливості. Потрібно питати про те, як обирають вибіркові дисципліни, які існують правила недопуску плагіату, які умови щодо міжнародного обміну.

Другий «меседж» до батьків. Опитування показує: якщо студенти керувалися мотивацією від батьків — батьки направляли їх, куди вступати, ці студенти набагато рідше шукають потім працевлаштування за фахом, який обрали в університеті. 60% з тих, хто керується власною мотивацією при вступі, під час пошуку роботи орієнтуються на спеціальність. Лише 32%, мотивованих батьками чи іншими обставинами, шукають роботу за фахом. Не варто «насідати».

Краще почекайте рік — нехай людина сама вмотивується, вирішить для себе.

Підтвердилася величезна проблема зі стипендіями. Аж для 39% стипендія майже нічого не важить у їх доході (до 25% у їх місячному доході). Це консервативна думка. Є більш радикальне трактування — лише для 25% стипендія є дуже важливою, бо складає понад половину місячних доходів. Обидві ці позиції свідчать про те, що ми шалено неефективно розтрачуємо ці кошти. Опитування показує, що до вищої освіти доступ мають більш забезпечені люди.

Нам потрібно переглядати спосіб виділення стипендії людині, почати враховувати реальний економічний стан кожного, хто навчається. Я не бачу проблеми, щоб від чверті до половини студентів, які отримують стипендію і яка для них не є дуже важливою, не отримували її. А ті, хто дотягують за навчанням, але не мають матеріального забезпечення, отримували. Тут будуть проблеми, але я покладаю надії на систему верифікації доходів, яку запустили у Мінфін у питання перевірки пенсій і субсидій.

Є ідея, щоб вивести стипендії з університетів і зробити її окремим сервісом.

Василь Шандро: Чи створили ви узагальнений образ українського студента?

Єгор Стадний: Це місто. Студент заможніший, ніж молодь загалом. Соціальний і фамільний капітал впливає на те, куди ви підете в школу, як закінчите.

Ми також спитали студентів, чи погодяться вони, щоб був зменшений обсяг місць держзамовлення за умови, що якість університетів буде підвищена. На жаль, студенти не погоджуються з цим (69%): лише 16% погодились, решта — вагаються.

Василь Шандро: Чи готові українці платити за освіту?

Єгор Стадний: Тут важливіша позиція університетів. На жаль, в Україні вони є дуже чутливими до платоспроможності населення. Завжди тяжіють до того, щоб поставити занижену ціну, ніж завищену. Я був втішений новиною, що університети по Києву та Україні підвищують ціни на контракт. Це добра новина. Університети насмілились поставити ціну, яка хоч якось покриває собівартість навчання.