Керівник хору при студії хору Верьовки Володимир Федас говорить про народну пісню і вплив хорового виконання на людину. З гостем спілкуються журналісти Ірина Соломко та Олег Білецький.
Ірина Соломко: Ви започаткували проект «Слухаємо, дивимося, пізнаємо українське». Розкажіть про те, як готувати український народний продукт для популяризації?
Володимир Федас: Головна ідея нашого проекту — звучання української музики. Зараз засилля іноземного на радіо, в кафе.
Олег Білецький: Це глобалізація. Чи треба цьому протистояти?
Володимир Федас: Ми не проти. Ми просто говоримо, що має бути більше українського, зокрема народної пісні. Скільки ви зараз чуєте народної пісні по радіо чи телебаченню?
Ірина Соломко: Що ви робите для того, щоб народна пісня була актуальною і цікавою сьогодні?
Володимир Федас: Дійсно, українську музику треба подавати не так, як це робилось 10-20 років тому. Якщо брати наш хор, то ми отримуємо дозвіл міської ради, щоб могли співати на вулицях і в магазинах.
Ірина Соломко: Саме через новий підхід, обробку можна відновлювати інтерес до української пісні.
Володимир Федас: Звичайно. Ми говоримо не тільки про те, що українська пісня має звучати лише в хоровому виконанні. Це мають бути кращі зразки, навіть сучасного. Головне, щоб це було українське: українські тексти, слова, автори.
Покійний Анатолій Авдієвський, який 50 років керував хором імені Верьовки, говорив, що пісня — це голос роду.
Ірина Соломко: До речі, наскільки сильно ця втрата вплинула на настрої в хорі?
Володимир Федас: Зараз немає такої людини, яка б повністю могла замінити його. Це був дуже великий талант. У музиці це важливо.
Олег Білецький: Чи є зараз проблеми з популяризацією української музики? Є ONUKA або Христина Соловій та інші виконавці. Я погано собі уявляю, щоб в кафе лунала пісня у виконанні хору.
Володимир Федас: Звичайно, такого не має бути.
Ірина Соломко: Я дуже важко уявляю, щоб хор став в магазині і почав співати.
Володимир Федас: Можливо, це будуть великі супермаркети. Мова не йде про щось маленьке. Ми плануємо виступати в метро на великих станціях, таких, як «Університет», де хороша акустика. Ми готуємо дозвіл з метро.
Ми хочемо зробити виступи регулярними, наприклад, у перший вівторок місяця о такій-то годині. Можливо, у нас будуть свої глядачі. Місце теж буде постійне.
Глибше, ніж хор, ніщо не може вплинути на людину. Ніяка група, ніякий соліст не може так глибоко «копнути». Це на фізичному рівні відбувається. Ми з колегою працюємо над науковим обґрунтуванням цієї ідеї.
Ірина Соломко: У чому різниця між хором і студією при хорі?
Володимир Федас: Хор Верьовки — це основний склад, а студія — це студенти, які готуються.
Олег Білецький: Наскільки часто зараз молодь зголошується до хору?
Володимир Федас: На щастя, ні. У нас набір один раз на два роки. У нас уже є абітурієнти на наступний рік. Ми набираємо 30 людей, навчання фінансує держава. Це унікальний заклад, можна приділити увагу кожній людині.
Олег Білецький: Ви відстежуєте творчу долю ваших випускників?
Володимир Федас: Студії 54 роки. Колись були «торги» за випускників. Приїжджали керівники різних хорів і забирали кращих співаків. Зараз більше навчальних закладів, випускникам працевлаштуватися складніше.