Суть Москви за століття не змінилася, — американський журналіст

В ефірі «Громадського радіо» багаторічний ведучий програми «Вікно в Америку» Петро Фединський. Журналіст, а віднедавна — перекладач, розповідає про стереотипне сприйняття Америки, досвід роботи в Москві та здійснений переклад Шевченкового «Кобзаря» англійською мовою

Тетяна Трощинська: На сторінках медіа ви бачите те, що є в центрі уваги. Що для вас особисто є таким в Україні?

Петро Фединський: Її перспективи. Я тут від першого березня і маю позитивні враження. Істотним для мене є те, що змінилося тут від моїх перших відвідин 1969-го року. Є можливість вільно говорити, подорожувати. А найважливіше — можливість об’єднуватись. Молоді люди можуть об’єднуватись в будь-які організації для волонтерської праці заради добра своєї громади. Добровільна праця має собівартість: за неї не платять, але вона працює на користь суспільства.

Василь Шандро: Наскільки такі об’єднання були важливими для культури та життя в середині ХХ-го ст. на еміграції — в США, Канаді?

Петро Фединський: Вони були надзвичайно важливі. Хоч би в моєму рідному Клівленді. Молодіжні організації «Пласт» та СУМ купили великі оселі по 60 га та більше. Мій батько та інші їздили туди працювати, будувати школи і т. д.

Тетяна Трощинська: Це відчуття солідарності чи докладалось ще щось? Люди ж робили це добровільно.

Петро Фединський: Були люди, які асимілювались. Але багато людей просто любили Україну. Це ідея, а вона є невловимою. Але вона є рушійною силою. Люди розуміли, що Україна являє собою справедливість, добро, там їхні рідні.

Василь Шандро: Які у нас є стереотипи про США та райське життя там?

Петро Фединський: Знаєте, опінію Америки творить Голівуд. Світ це бачить і думає, що вулиці покриті золотом. Це головний стереотип. Але в Америці є свобода. А свобода — це двосічний меч: можна виграти або програти. Є люди, які бідують в Америці. Вони намагаються звести трагедію до мінімуму, але вона неминуче є.

Василь Шандро: Що є основною цінністю для сучасного американця?

Петро Фединський: У Америці є соціальна біда. Існує розрив між дуже багатими та дуже бідними. Багато людей втратили місця праці. Цим скористались, грубо кажучи, капіталісти. Вони не дбають за країну, сусідів, а дбають за свій прибуток. Ці люди тепер творять мандат для Трампа. Багато хто вважає, що він небезпечна постать: що він не знає, що хоче, говорить в усі сторони. І кожен має проекцію своїх особистих бажань на нього.

Василь Шандро: Чи є в США таке захоплення політикою, як в Україні?

Петро Фединський: Мало. Є коміки, які виходять на вулицю і запитують перехожих, хто є віце-президентом — не знають. В Америці є люди, які не знають, хто такий Джордж Вашингтон, плутають Громадянську війну з революцією. Історія вже затерлася.

Тетяна Трощинська: Система демократії в США підтримує себе сама, від персоналій залежить небагато. Чи це теж «міфологія»?

Петро Фединський: Персоналії є завжди важливими в історії. Установи також є важливі. В Америці є негативне сприйняття людини. Там не ідеалізують. Кажуть, що в свої основі людина є грішною. Потрібен баланс між гілками влади, щоб компенсувати це.

Василь Шандро: Наскільки змінилося ваше ставлення до України з кінця 1960-х рр., і наскільки ментально змінилися українці?

Петро Фединський: В 69-му році було «орвеллівське» суспільство — тоді я б не зміг потрапити в ефір. Також відношення людей до мене. Тепер можна вільно підійти та поговорити на вулиці.

Василь Шандро: В Росії ви теж працювали?

Петро Фединський: Так. Я три роки був в Москві.

Василь Шандро: Які зміни там ви побачили?

Петро Фединський: Мені казали, що я повернусь в Москву і побачу великі зміни. Перша книга, яку я прочитав в Москві, — біографія Шевченка авторства В. Мельниченка. Там представлено, що суть Москви не змінилась. Це грубе і перелякане місто, хоч поверхово — там з’явилось більше банерів та машин. Але духовно Москва не змінилася за віки.

Тетяна Трощинська: Ми також маємо поговорити про книжку, яка лежить перед нами.

Василь Шандро: Так, це повний переклад «Кобзаря» Т. Шевченка англійською мовою. Як з’явилась ідея перекладу, адже це було в Москві?

Петро Фединський: Я прочитав в Москві «Кобзар» українською мовою. Я побачив, що реалії, які описує Шевченко, існують і сьогодні. Кріпацтво — люди не мають право вільно продавати землю. Цькування української мови. Тоді це були паничі, а зараз — мажори. Вони існували тоді, але є і сьогодні. Це реалії ХХ ст.

Василь Шандро: Чим особливий цей переклад, окрім того, що він повний?

Петро Фединський: Я намагався подати не так лірику (я пишу про це у вступі): кожен художній переклад — компроміс між змістом та естетикою. Я вважаю, те що говорить Шевченко є таким же промовистим, як і його лірична мова.

Василь Шандро: Наскільки Шевченко актуальний та зрозумілий для США?

Петро Фединський: Шевченко — універсальний поет. Так він пише про козаків, українську пісню. Але він також пише про любов, справедливість, надію. Це універсальні теми, які промовляють кожному.

Василь Шандро: Як в США сприймали українців-комуністів, українців-націоналістів різних груп?

Петро Фединський: Була недовіра до різних партій. Я б сказав, що це загальна зараза українців, які ототожнюють українство своїм селом чи партією. Об’єднання народу не може бути монолітом — воно повинно бути мозаїкою.

Василь Шандро: Що таке «Вікно в Америку» у метафоричному розумінні? Що ви вкладали в це для себе, коли вели програму?

Петро Фединський: Що в основі матеріального добробуту лежать ідеали. Толерантності, відданості, віри. Без них Західна Європа не була б матеріально забезпеченою. Вона пережила добу Просвіти, Реформації — і ці ідеали поширились. Вони не дійшли до країн Східної Європи, особливо, в Україну чи Росію. Але вони є абсолютно важливими. Мені здається, Майдан розумів це. Україна може посилити ідеали Західної Європи.

Василь Шандро: В американській свідомості існує протиставлення США-Росія?

Петро Фединський: Є. Але Росію бачать сьогодні слабкою нацією. Для Кремля не так важливо переконати, як сіяти сумніви в суспільстві. Ті сумніви є в певних колах. Особливо, я помітив, у «правих» колах. Вони підхоплюють пропаганду, поширюють її — і тоді бояться Кремля.