З директоркою видавництва «Основи» Даною Павличко говоримо про те, навіщо перевидавати роман «Тигролови» та про можливості перепрочитання у ХХІ столітті.
Ірина Славінська: «Тигролови» — роман про чоловіка 25-ти років, який тікає з етапу посеред Далекого Сходу. Далі з ним відбуваються карколомні пригоди, на краю світу він знаходить родину українців, яка його приймає. Навіщо перевидавати цей роман у 2017 році?
Дана Павличко: Ми перевидали «Тигролови», бо це один з наших улюблених романів. Мені здається, це один з найсильніших романів в українській літературі.
В «Основах» ми вже декілька років перевидаємо класику. Намагаємося по-новому трактувати українську літературу, брати щось зі шкільної програми, видавати це з дуже гарним дизайном.
У цій серії є «Лісова пісня» з ілюстраціями Поліни Дорошенко, Сергій Майдуков проілюстрував «Розстріляне відродження», Ілля Ісупов — Гоголя, Лєра Схемка — «Кайдашеву сім’ю».
«Тигролови» — п’ята книга в цій серії. Ілюстрації зробив татуювальник Денис Тьомний. Він робить тату в олдскульному стилі 20-30 рр.
Ірина Славінська: Це привертає увагу до одного з аспектів цього роману: ув’язнення, тюрма в лагерях, в собі, де завгодно.
Дана Павличко: Однозначно. І ми дуже щасливі, що змогли поєднати стиль татуювальника, адже він дає можливість по-новому прочитати цей роман та отримати книжку, яка дуже класно виглядає. Її хочеться гортати та розглядати. І це наша місія — робити приємні книжки.
Ірина Славінська: Але для чого ця книга сучасному читачу?
Дана Павличко: Історія надзвичайно сучасна. Вона не втрачає своєї актуальності. По-перше, це захопливий роман, який цікаво читати — можна із задоволенням прочитати за одну ніч.
По-друге, проблеми у нас такі ж, як і тоді. Якщо відволіктися від прямолінійних прочитань роману, він про те, як ми боремося із собою та шукаємо себе.
Ірина Сампан: Ще зі школи я пригадую цитату про арештантську солідарність: «Є така солідарність, є такий закон неписаний, є така арештантська мораль, що подібної до неї більше немає у світі, — мораль упосліджених, святиня арештантської дружби». І от зараз у нас знову з’явилася така категорія людей-політв’язнів.
Дана Павличко: Твір можна прочитати як політизовану історію, але для мене все-таки це людська історія. Чому твір не читався декому в школі? Бо нам так нав’язували радянську історію, спадщину, відбили бажання мислити та цікавитися, читати щось поза політикою: що там є люди і в цих людей дуже цікаві людські історії.
«Тигролови» — пригодницький роман. Мені здається, було б дуже цікаво екранізувати Багряного.
Ірина Славінська: Чи можна історію всього українського болю і боротьби розповісти татуюваннями?
Дана Павличко: Історія всього українського болю не може розповідатися однією книгою. Хочеться абстрагуватися від понять «український біль», «історія українського болю».
У нас є щось, крім болю і страждань, трагедій. І трагедії можна читати і вчити через більш позитивні історії. Це теж наша мета: з іншого боку підійти до української літератури та історії.
Ірина Сапан: Денис Тьомний сказав, що особливим фокусом у його роботі ілюстратора були жінки.
Дана Павличко: Він малює багато жінок. Це дуже популярна тема в тату 20-30 рр. І це дуже класно, що він проілюстрував жіночих персонажів і образ жінки в принципі.
Ірина Славінська: Наскільки така ревіталізація класики допомагає залучати нових читачів, підлітків-учнів старших класів?
Дана Павличко: Підлітки в старших класах — дорослі люди. Їм потрібно давати щось, що вони розуміють. Ми — діти в душі, тому й такі фанати ілюстрації. Ми не мислимо шаблонно, не живемо в рамках, тому робимо такі проекти, на які звертають увагу підлітки.
Коли до нас приходять якісь маленькі хіпстери, ми дуже щасливі, бо це плюс один читач, якого ми долучили до нашої справи.
0