У моїй родині зберігся архів з 1800 років, — автор книги про буковинських гуцулів

Андрій Куликов: Колись самвидав був більше політичним явищем. А зараз це означає, що людина написала книгу, а потім сама шукає, де її видати. Як вам це вдалося?

Сергій Дячук: Я п’ять років продавав книжки, а тепер їх сам пишу. І розказую людям — працюю у Музеї книги і друкарства України. Там самвидав теж представлений. Але теперечки все набагато легше, теперішньому поколінню важко уявити як то було, коли через копірку робили тексти, передавали один одному. Зараз мережа перемінила все — можна стати блогером і транслювати свої думки, якщо вони дійсно чогось варті, то можуть перемінити світ.

Андрій Куликов: Як ви відчули, що ваші думки чогось варті?

Сергій Дячук: Вони довго накопичувались в мені. Що ми знаємо про гуцулів — «Тіні забутих предків», Коцюбинський, окремі новели Федьковича. Насправді, я зрозумів, що це варто робити, коли були перші здивовані відгуки — бо я розповів про буковинських гуцулів, це Путильський район. Дуже такий маленький район, захований у горах — серце Карпат. Це українська частина східних Карпат. Я описую побут, життя.

Андрій Куликов: Про який час йдеться?

Сергій Дячук: У першій частині я описав 1939-1972 роки — це історії, які збереглися у родині усно. А архів я маю від 1800 року (зараз готую велику виставку) — час приходу Австрії в цей регіон. Цікаво, що моя родина зберегла всі ці документи. У мене там є документи, де мій далекий предок Федос Дячук декларує свій річний дохід за 1820 рік.

Андрій Куликов: Який же був річний дохід?

Сергій Дячук: 1 крона і ще щось. Небагаті були гуцули. Я у родині фактично перший з вищою освітою, а писемним був тільки дід.

Вікторія Єрмолаєва: Як вдалося зберегти ці архіви?

Сергій Дячук: По-перше, зовсім інші умови були. Це така віддалена, важкодоступна частина Карпат, в горах більше збереглася традиційна, етнічна культура. Бурі, які раз по раз прокочувалися континентом, не торкалися цього регіону. На горищі хати я знайшов посилку, таку збиту з дошок — і там накладено від початків приходу Австрії. Здебільшого це квитанції на сплату податків, якісь судові документи, була і військова страховка мого діда і баби. Ці документи зберігались, бо держава тоді була правовою, вони щось значили.

Андрій Куликов: Ви написали роман, а що далі? Скільки треба викласти з своєї кишені, щоб його видати?

Сергій Дячук: Насправді, це дуже важко. Єдиний спосіб — публікувати електронний варіант, це мене і врятувало. Спочатку я звертався до великих видавництв, які зі мною взагалі не хотіли говорити — називали якісь космічні суми. Мені допоміг Антон Санченко з його експериментальним видавництвом «Електрокнига». Книгу можна безкоштовно завантажити. Зараз Антон мені допомагає видати третю частину. А потім, дай Боже, часи зміняться, війна закінчиться, і я зможу видати у паперовому вигляді.