У мирному врегулюванні конфлікту потрібно вдаватися до поступок - екс-міністр внутрішніх справ Колумбії

Він розповів, як вдалося досягти мирної угоди після 50-тирічної громадянської війни в Колумбії та чим цей конфлікт відмінний від війни в Україні.

 

Тетяна Трощинська: Почну з базового запитання, пов’язаного з вашою роботою щодо мирної угоди. В чому специфіка колумбійського конфлікту та мирної угоди?

Хуан Фернандо Крісто: Внутрішній збройний конфлікт у Колумбії, протистояння з ФАРК (революційними збройними силами Колумбії) тривало 52 роки – від 1964 року. Щодо причин походження, то витоки були політичними та соціальними. Не можна говорити про якісь релігійні, етнічні або територіальні причини.

Виник збройний рух. На початку він був селянським. По-перше, йшлося про нерівномірний і несправедливий розподіл землі в Колумбії, а також про недостатні можливості  займатися політичною діяльністю, долучатися до політичного життя в країні. Так і розпочався цей конфлікт, який зростав – особливо у 80-ті роки. Не тільки ФАРК, а й інші збройні групи, формування, парамілітарні в тому числі, почали отримувати фінансування за рахунок ресурсів, які отримувалися від наркотрафіку. Це забезпечило їх достатніми ресурсами для того, щоб мати озброєння і рекрутувати багатьох колумбійців по всій території – аж поки не дійшло до 12 000 озброєних людей у складі ФАРК у 2012 році, коли президент Сантос прийняв рішення про те, що потрібно сісти за стіл перемов із представниками ФАРК.

Процес став успішним, тому що ФАРК нарешті зрозуміли, що збройний шлях є помилковим, що вони не зможуть захопити владу військовим шляхом

Тетяна Трощинська: Що стало поворотною точкою для обох сторін, що уможливило зробити мирні переговори ефективними після 52 років протистояння?

Хуан Фернандо Крісто: Будь-який збройний конфлікт має свої відмінності. Його вирішення так само вирізняється від інших. Але є чимало спільних рис, крім того, в нас було багато радників на міжнародному рівні в цьому процесі. Наприклад, це ті, хто мав дотичність до конфлікту в Північній Ірландії та в Центральній Америці.

Ви запитали, що стало поворотним пунктом у цьому процесі, я сказав би так: уряди різних країн протягом останніх 30-ти років розпочинали якісь мирні процеси, з ФАРК так само, але всі вони були невдалими.

Цей процес став успішним, тому що ФАРК нарешті зрозуміли, що збройний шлях є помилковим, що вони не зможуть захопити владу військовим шляхом, про що вони мріяли, і що цей уряд надавав їм можливості для того, щоб вони могли в гідний спосіб долучитися і реінтегруватися в суспільне життя країни.

Тетяна Трощинська: Які були механізми втілення мирної угоди? Наприклад, як відбувалася амністія, які інституції потрібно було створити?

Хуан Фернандо Крісто: Це та тема, яку чи не найбільше обговорювали під час перемов і з приводу якої було чимало дискусій. Нарешті обидві сторони дійшли згоди в тому, що стосується юридичного боку. Ми створили особливу юридичну систему – перехідної юстиції. Це те правосуддя, яке в певних випадках застосовується для того, щоб покінчити зі збройним конфліктом.

Було створено суд, трибунал, перед яким мають постати керівники, ватажки ФАРК. Вони мають піти туди, звернутися до цього суду, сказати всю правду, прийняти на себе зобов’язання щодо відшкодування, репарацій для жертв, потерпілих людей, також взяти на себе зобов’язання щодо визнання своєї відповідальності.

Ті особи, які вчинили військові злочини, злочини проти людяності, не мають права ні на амністію, ні на прощення. Але вони мають право на альтернативні покарання, тобто все буде розслідуватися, їх судитимуть, будуть вироки без амністії, але покарання, які буде присуджено, це будуть терміни від п’яти до восьми років. Вони перебуватимуть у певних особливих районах країни – не у в’язницях, а в особливих місцях, звідки не зможуть виїхати без дозволу. Це ті місця, де вони вчинили свої злочини, де були жертви від їхньої діяльності, суд прийме рішення щодо певних санкцій, які міститимуть працю, для того, щоб можна було здійснити відшкодування для жертв. Це можуть бути різні види роботи. Наприклад, розмінування певних районів, знищення насаджень коки, участь у будівництві в цих місцях.

ФАРК-івці вже передали більше 8000 одиниць сучасної зброї та багато боєприпасів

Тетяна Трощинська: Хто гарантує, що ці люди не повернуться до зброї?

Хуан Фернандо Крісто: Вони вже передали зброю – більше 8000 одиниць сучасної зброї, дуже багато різних боєприпасів. Ця зброя перейшла до ООН, під егідою ООН її було знищено. Юстиція, трибунал має здійснювати нагляд за виконанням санкцій, те саме здійснюватиме особлива місія ООН на місцях, створена Радою Безпеки ООН.

Не всі дотримуватимуться угод – так буває скрізь, коли відбуваються перемовини та досягають якоїсь мирної угоди. На сьогоднішній день із цих 12 000 демобілізованих і роззброєних людей десь 1000-1200 осіб вирішили повернутися до своєї насильницької діяльності, але їх не можна ігнорувати. Зараз цих дисидентів від ФАРК, як їх називають, переслідують збройні сили Колумбії.

Тетяна Трощинська: За два роки мирної угоди, які зміни з точки зору безпеки може побачити кожен мешканець країни?

Хуан Фернандо Крісто: Зміни глибокі. Рівень насильства зменшився,  ще 2012 року протягом року гинуло 3000 людей через збройний конфлікт, сьогодні фактично немає жодної жертви. Щороку було десь 300 викрадень людей ФАРК-івцями, сьогодні вони не викрадають колумбійських громадян. Зміни насамперед можна побачити в тих місцях, де найбільше свого часу відчувався конфлікт. Це дозволило досягти зростання у сільськогосподарському секторі Колумбії та істотного підвищення рівня розвитку туристичної галузі.

Тетяна Трощинська: Природа конфлікту в Україні інша, є потужний зовнішній чинник – Росія. Чи були певні зовнішні чинники в колумбійському конфлікті?

Хуан Фернандо Крісто: Ні, безпосередньої участі ззовні не було. Коли почалася діяльність ФАРК, була певна підтримка з боку Куби та Радянського Союзу в 60-ті, але без їхньої безпосередньої участі. Було якесь фінансування, якась зброя, політична підготовка – чи що, але присутності інших країн не було ніколи, як і військ іншої країни.

Тетяна Трощинська: Чи не може бути так, що зміна політичного курсу, прихід іншого президента поставлять під загрозу мирну угоду?

Хуан Фернандо Крісто: Під час президентської кампанії новий президент займав досить жорстку позицію стосовно мирної угоди, особливо того, що стосувалося юридичного боку та участі ФАРК-івців у політичному житті.

Коли закінчилися вибори, новообраний президент зайняв поміркованішу позицію, в своїх перших заявах говорив про те, що дотримуватиметься мирної угоди, але попередив, що певною мірою хоче модифікувати її. Вочевидь, будуть нові дискусії з цього приводу в конгресі та інших органах, бо деякі зміни можуть означати шкоду для мирних угод.

Тетяна Трощинська: Останнє запитання стосується надання політичних прав тій частині людей, яку тривалий час держава вважала терористами. Чи це необхідна частина мирного процесу?

Хуан Фернандо Крісто: Про це багато говорилося під час перемов. Я можу відповісти цілком відверто: не можна говорити про політичну мирну угоду без надання можливості відстоювати свої інтереси в конгресі без зброї тим, хто виступав зі зброєю в руках проти держави в пошуку політичного простору. Інакше перемови не мали би для них сенсу.

Коли ведуться мирні перемови, потрібно вдаватися до певних поступок. Ми не знаємо жодного випадку якоїсь мирної угоди, досягнутої в якійсь країні світу, яка би не містила такий компонент – повернення чи надання можливості участі в політичному житті. Попри те, що більшість тих людей нам відверто не подобається, це необхідна річ, якщо ми говоримо про угоду, згоду.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.