Громадське радіо
Тетяна Трощинська: Можна сказати, що ви одна з найпослідовніших адвокаток квот на українську мову на телебаченні?
Ірма Вітовська: Так і є. І сьогодні Фейсбук мені нагадав про початок Мовного майдану п’ять років тому.
Тетяна Трощинська: Опоненти, зокрема ті телеканали, у яких значно більша частина мовлення була російською, говорять про те, що права регіональних мов утискають.
Ірма Вітовська: Держава, мабуть, має захищати ті мови, які є в зоні ризику, представники яких дуже довго жили, можливо, частково сформувались на території України. Я б, наприклад, дуже захищала діалекти, які, можливо, зникають. Чи говірки. Якщо взагалі говорити про соціальний рівень і персонажів — звичайно, в українських серіалах можуть бути російськомовні персонажі, звичайно, суржикомовні теж.
Я вважаю, в більшості питання мови йде в силу звички, для деяких громадян в силу того, щоб не думати про це щодня. Ніхто ж не встає і не думає: а якою мовою я зараз розмовляю, викликаючи машину чи в розмові з вахтером. Питання не в побуті, питання режиму держустанов. І тут, мені здається, все залежить від керівництва , від менеджменту: від керівництва держави до завідуючого дитсадочком.
Коли я тричі запитую офіціанта українською, а мені тричі відповідають російською, не я його обслуговую, а він мене. Якщо я запитую російською, а він переходить з української на російську — це норм, але коли він приходить і одразу мені говорить російською, я не розумію, в якій я країні. З нас будуть сміятися всі сусідні держави, які свою мову вибороли і залишилися.
І зараз я апелюю до молоді, яка, можливо, в силу звички перебуває в російськоговірковому світі. Я хочу спитати: невже так важко домовитися між собою і почати з себе. Я закінчила російськомовну школу, свій вибір в 22 роки я зробила. В мене теж є слабкості, я теж в російськомовній компанії можу перейти на російську, я теж з якимись людьми з минулого можу перейти на російську. Але 78% я перебуваю в українському форматі, бо я себе так вибудувала.
Тетяна Трощинська: Мова в Україні — це питання вибору?
Ірма Вітовська: Це праця, питання вибору і волі. Якщо ви любите цю країну, зробіть зусилля. Українська мова — засіб виживання української нації.
Ця толерантність приводить тільки на Биківню. Ця толерантність за триста років — приводить тільки в могили. Або нам дають, щоб ми танцювали гопака на велике свято і залишалися в архаїчному, селянському рагульському персонажі, приниженому, примітивному. Це чомусь не мова міста, це чомусь не мова андеґраунда.
До сих пір люди, які задають тон цій державі, перебувають в радянській системі цінностей — для них нема сучасної української літератури, образотворчого мистецтва, театру. Вони перебувають заручниками в баченні української класики, яка спотворювалася в українській радянській системі освіти.
Так. Я можу працювати російською мовою, я збагачена цією культурою. Я зараз вивчаю польську мову. Я шкодую, що не можу вивчити латвійську (моя мама має латвійське коріння), намагаюся і англійську. Більше мов — не питання. Це круто. Але що тут? В нас нема запасного аеродрому, у нас нема іншої планети, на яку ми могли б переїхати.
Повний варіант розмови слухайте в аудіоверсії