«Громадське радіо»
Побачити війну очима тих, хто воює можемо завдяки проекту «Homo militans», який проводився Українською миротворчою школою за підтримки Британського посольства в Україні. Його результати презентує докторка історичних наук з Донецька, яка нині мешкає у Львові, професорка УКУ Оксана Міхеєва.
Ірина Славінська: Розкажіть про це дослідження — як це робилося?
Оксана Міхеєва: Ми провели 22 глибинних інтерв’ю з учасниками подій з боку ОРДЛО і 58 — з українськими добровольцями.
Євген Павлюковський: Як ви зв’язувались з людьми іншого боку?
Оксана Міхеєва: Це область професійної таємниці. Наше дослідження не єдине, яке проводилось на окупованій території. Кожен шукає власну методику. Одну деталь скажу — найкраще шукати місцевих соціологів, інтерв’юерів, які могли б допомогти.
Євген Павлюковський: Чи можна в такому випадку говорити про легітимність інформації?
Оксана Міхеєва: Завжди є практика верифікації даних і кожне дослідження її проходить. Це багатоступенева процедура.
Ірина Славінська: Що ви хотіли з’ясувати цим дослідженням?
Оксана Міхеєва: Це не дуже популярна позиція під час війни, але хтось має думати про мир. А якщо ми не будемо розуміти, що люди думають по обидві сторони барикад, то ми не зможемо рухатись до перемир’я.
Євген Павлюковський: Яка мотивація у бойовиків «ЛНР» і «ДНР» воювати?
Оксана Міхеєва: Мотивація з обох боків багатошарова. Якщо говорити про мотивацію «своїх», то як з одного, так і з іншого боку кажуть про патріотичні почуття, необхідність захисту власної землі. Коли говорять про мотивацію «своїх же», але не себе, то з’являється раціональний момент — «люди прийшли за пільгами, хочуть щось здобути, отримати бонуси від суспільства, походити у формі з медалями».
А оцінка мотивації «інших» вже у зовсім темних фарбах — «на війні є відверті садисти, які прийшли, щоб реалізувати свої бажання».
Ірина Славінська: Чи є різниця між добровольцями по різні сторони барикад?
Оксана Міхеєва: Головна відмінність і, в той же час подібність, — взаємна ворожість. Вона пов’язана з дуже розповсюдженою практикою під час воєн — дегуманізацією противника.
У них багато спільного: емоційна мотивація — захищати свою землю, неготовність до примирення, критичне ставлення до влади, подібні культурні практики.
Ірина Славінська: Чи відчувають вони себе готовими повернутися додому?
Оксана Міхеєва: І ті і інші відчувають серйозний дискомфорт при поверненні до мирного життя. «Мені нема про що говорити зі звичайними людьми», коло звичайних побутових проблем вже не цікаве, що веде до соціальної ізоляції.
Більшість з них говорять, що потребують психологічної допомоги. Але комунікація з волонтерами-психологами не налагоджена, люди не знають куди і до кого звертатися.
Євген Павлюковський: Ви зустрічали багато розчарованих?
Оксана Міхеєва: Цей момент є. Боєць повертається і хоче, щоб люди помітили, що він зробив для суспільства, хоче побачити вдячність. Зараз вони не мають такої реакції в тому обсязі, в якому розраховують на неї.
Євген Павлюковський: Розчарованих на окупованих територіях більше?
Оксана Міхеєва: Думаю, що десь однаково, але там ситуація погіршується тим, що нема стійкої системи пільг, а лише разові виплати. А якщо людина стає інвалідом, то разова компенсація їй не допоможе.