В Америці — черга на всиновлення дітей з синдромом Дауна, — Сергій Кур’янов

Президент Всеукраїнської благодійної організації «Даун Синдром» Сергій Кур`янов розповідає про потужні зміни у сприйнятті людей із синдромом Дауна.

Ірина Соломко: Вчора весь світ відмічав Міжнародний день людей з синдромом Дауна. Це чергова можливість нагадати суспільству, що є такі люди і їм потрібна увага?

Сергій Кур`янов: Так, це можливість не тільки нагадати, а й проявити своє толерантне ставлення, повагу до людини.

Ірина Соломко: Кожного року на знак підтримки в цей день люди вдягають різні шкарпетки.

Сергій Кур`янов: Цього року майже 7 тисяч людей замовили різні шкарпетки, щоб підтримати людей з фізичними аномаліями. Цього року в Україні до такої активності приєдналося 43 компанії, батьківські організації. Значить існує попит на успішні історії про те, як дбати про цих дітей, як таку яскравість, добро, позитив перевести в русло взаємодії: прийняття до садочків, до шкіл, працевлаштування. А найголовніше — поважати таких людей.

Дмитро Тузов: Як відбувається адаптація людей з особливими потребами у суспільство?

Сергій Кур`янов: Адаптація може відбуватися на самому високому рівні. Ці люди мають свій потренціал. Їм необхідна підтримка, адекватний належний супровід не тільки з точки зору медицини, а з точки зору соціалізації, адаптації, профорієнтації. За останні 5 років в Україні ситуація кардинально змінилася — цих дітей, здебільшого, залишають в сім`ях. В Україні кожного року нороджується 400 дітей з синдромом Дауна.

Ірина Соломко: А який світовий досвід? Скільки сімей відмовляються від таких дітей?

Сергій Кур`янов: В Америці — черга на всиновлення дітей з синдромом Дауна. Більше 1,5 тис. людей стоять в черзі. В Києві в минулому році з 32 таких народжень, було 4 відмови. На сьогоднішній день ці діти усиновлені, але іноземцями. Бо ще наявні стереотипи, відсутня підтримка на містах, в регіонах. Адже просто активністю батьків, інформаційною підтримкою не забезпечиш щоденне перебування, розвиток дитини. Потрібні спеціалісти, потрібні методики, програми, фінансування. А головне  — повірити в цих дітей, бо у них є потенціал. Їм треба адаптувати робоче місце під їхні дари, такі як: кропітка робота, нешвидкий темп, можливість виконання одних й тих самих функцій. Коли людині надати належний супровід, вона стане успішною, вона буде хотіти працювати.

Дмитро Тузов: Який потенціал у людей з синдромом Дауна?

Сергій Кур`янов: В першу чергу, вони сприймають людей такими, як вони є. Вони щиро і радо приймають людей. Потрібно звернути увагу на їхні сильні сторони і спонсорувати їх.

Ірина Соломко: Наскільки держава сприяє?

Сергій Кур`янов: Профільні міністерства роблять значну роботу. Але ця система неповоротка, вона вже давно не відповідає запитам батьків, не розвиває, не задовольняє потреби, щоб розвивати потенціал цих людей. Оскільки потрібно починати з раннього втручання в розвиток цих дітей, в підтримку сімей. Ці прогалини заповнюють громадські організації. Потрібно, щоб міський бюджет закуповував ці послуги і задовольняв потреби таких людей.