В Україні хочуть зробити 120-тонний дзвін з осколків боєприпасів АТО

Ірина Сампан: Ви хочете сплавити величезний дзвін із залишків різних боєприпасів, снарядів?

Оксана Бєльська: Да, мы хотим сделать памятный знак мира, знак объединения всех представителей запада и востока, украино- и русскоязычных, военных и гражданских. Сейчас положение в стране очень тяжелое, надо всех объединять.

Ірина Сампан: Як виникла ідея перекувати залишки снарядів на дзвін?

Оксана Бєльська: Работая в секторе в Мариуполе, я ездила по позициям, виделась с ребятами. Заметила, что у каждого есть какой-то небольшой «сувенир» — часть гильзы, осколок от гранаты. Мне кажется, что подсознание требует запомнить то или иное событие, чтобы никто не помешал нам запомнить правду о том, что сейчас происходит на востоке.

Мы хотим эту память правды, все эти сувениры, дорогие сердцу, объединить в памятный знак.

Олександр Куклишин: Подібних робіт ми не зустрічали. Цей пам’ятний знак буде «живим» — ми і надалі будемо збирати ці боєприпаси, і доповнювати пам’ятний комплекс, який фактично буде зроблений з долей і спогадів людей.

Андрій Куликов: Де буде знаходитися дзвін?

Оксана Бєльська: Это сложная история. Хотелось бы, чтобы он был в Киеве, ведь это сердце и душа Украины. Хочется, чтобы люди могли легко подойти к нему, и ударить в колокол о своей памяти об этих событиях.

Олександр Куклишин: Цей проект має об’єднати військовослужбовців і цивільних громадян. Ми робимо цей пам’ятний знак для людей. Саме від їхньої думки і бачення буде залежати місце.

Ірина Сампан: Тобто буде громадське обговорення?

Олександр Куклишин: Так, звичайно. Зараз допрацьовується сайт, де буде повна інформація про проект і можливість залишити побажання, пропозиції.

Ірина Сампан: Скільки кілограм металу потрібно для виготовлення дзвону, наскільки він буде великим?

Олександр Куклишин: Вже виготовлений макет, за попередніми оцінками дзвін матиме не менше 120 тон ваги.

Андрій Куликов: Які люди в ініціативній групі проекту?

Оксана Бєльська: Автором самої роботи виступив видатний художник Богдан Мазур. Він і його команда зараз працюють над доопрацюванням технічної документації. Також у нас є ветерани, які готові і працювати, і будувати.

Андрій Куликов: Кажуть, що монумент Голодомору і деякі інші такі сумні, що можуть вганяти когось в депресію. Ви, як психолог, що скажете?

Оксана Бєльська: Изначально, это не памятник, не мемориал, это памятный знак. Это знак, который будет не то чтобы напоминать о событиях, которые мы и так не забудем, а это ресурс единения. Чтобы каждый, кто захотел, мог подойти и ударить в колокол, и сказать «я помню, я помню своих товарищей, я знаю, что в нашей стране есть такие люди, я помню об этом конфликте».

Здесь идет не сама трагедия, я хочу уйти от этого. Памятников, о которых вы говорите, будет много. А нужен именно памятный знак о событиях.