В які міфи про Другу світову війну ми досі віримо?

Про те, які нові сторінки історії відкрилися українцям за часів Незалежності і після Революції Гідності та в які міфи Другої світової війни ми досі віримо, поговоримо з істориком, співробітником УІНП Максимом Майоровим.

Василь Шандро: Сьогодні в Україні відзначають день Пам’яті та примирення і день пам’яті жертв Другої світової війни. В такому формулюванні це відносно нова дата в українському календарі. Про що цей день? Чому раніше не звертали на нього увагу, а в нас було винятково 9 травня як День Перемоги?

Максим Майоров: Дійсно, зараз відзначаються обидва дні — 8 і 9 травня. 8 травня — День пам’яті та примирення, а 9 травня — День Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

Концепція полягає в тому, що 8 травня більш для того, щоб згадати жертви війни, і переосмислити ці події як величезну трагедію. А 9 травня більш урочистий день, відзначається перемога над нацистською Німеччиною, яка була найбільшим винуватцем Другої світової війни і принесла найбільше зла.

Це все зберігається попри всякі заяви і пропаганду, що в Україні вже немає 9 травня. Воно є і поки що має вищий статус, ніж 8 травня.

Багато людей переосмислюють ці всі події. Таким символічним втіленням переосмислення є червоний мак, який акцентує не тільки на героїзмі, подвигах і перемозі, але і на трагедії та згадці про загиблих і скалічених.

Це така більше європейська традиція — 8 травня відзначають в такому форматі в Європі та в багатьох країнах світу. Просто Україна долучилась до цієї традиції.

8 травня більш для того, щоб згадати жертв війни, і переосмислити ці події як величезну трагедію. А 9 травня більш урочистий день, відзначається перемога над нацистською Німеччиною

Василь Шандро: Наскільки за останні кілька років вдалося примирити якісь непримиренні прошарки суспільства? Років 10 тому чи не найбільші дискусії були щодо УПА і Червоної армії. Наприклад, на Покрову 14 жовтня будь-які акції закінчувалися конфліктами. Чи цей конфлікт вичерпався через, можливо, свою штучність?

Максим Майоров: Не можна казати, що конфлікт вичерпався повністю, але очевидний прогрес є. Це пов’язано з тим, що імперський дискурс нав’язування ззовні цього конфліктного бачення Другої світової війни ослаб. І сталося це тому, що цю всю символіку перейняли люди, які відверто виступили зі зброєю в руках проти України. З початком анексії Криму, війни на Донбасі багато людей змушені були зробити певний вибір і переосмислити ці події.

З іншого боку, поглянувши на війну на Донбасі, ми бачимо, що продовжуються традиції Червоної армії, тому що всі наші військові частини мають радянську історію, та ми бачимо там червоно-чорні прапори. Тобто відбувається синтез, просто він відбувається за екстремальних умов. Війна завжди спаює, сприяє глибоким суспільним зрушенням. Саме війна сприяла тому, що цей день сприймається таким чином.

Василь Шандро: Ви можете назвати якісь два-три основні міфи про Другу світову війну, які навіть за ці три роки не вдалося подолати?

Максим Майоров: Важко діагностувати смерть міфу, чи вдалося його подолати, чи ні, але можна наголосити на існуванні якихось міфів і коротко їх спростувати. Наприклад, є відома теза Путіна, що вони перемогли би без України. Якщо ми подивимось на внесок України в ту війну, то побачимо, що Україна була західною республікою, і першою прийняла на себе удар. І поки ці бойові дії пройшли із заходу на схід 1000 км і дійшли до території сучасної Російської Федерації, то вже темпи значним чином спали. Тут можна згадати про українську промисловість, про 7 мільйонів українців у Червоній Армії, про ті жертви, які Україна понесла, і про те, що евакуйовані українські підприємства продовжували працювати в евакуації. Також українці внесли свій внесок у перемогу в лавах інших антигітлерівських коаліцій, про що теж не варто забувати.

Все зберігається попри всякі заяви і пропаганду, що в Україні вже немає 9 травня. Воно є і поки що має вищий статус, ніж 8 травня

Тетяна Трощинська: Наскільки в контексті гібридної війни Росії проти України Друга світова зараз має значення для переважної більшості українських громадян?

Максим Майоров: Мабуть, в чомусь російська пропаганда не відстає, тому що образи і далі продовжують використовуватися, алюзія на Другу світову війну, в тому ключі, що Україна — це спадкоємиця фашистів, «ДНР», «ЛНР» — ополченці, а Росія — взагалі головний переможець, не може бути неправою, і не може приміряти на себе якусь гітлерівську роль.

Все це продовжує експлуатуватися, ми це чудово бачимо, — нещодавно відбувся штурм картонного Берліну, тобто для них ця тема ще довго буде актуальною.

Що стосується самого українського суспільства, то, мабуть, напруження, пов’язане з пам’яттю про Другу світову війну спало, порівняно навіть з 2014-м роком. Зараз в цей час вже більше потрібно згадувати про Українську революцію 1917року, століття якої припадає на цей рік. Це ще одна неосмислена сторінка, дуже повчальна, яка створила Україну такою, якою вона зараз є. І зусилля Українського інституту національної пам’яті будуть спрямовані на відродження пам’яті про Українську революцію. Що стосується війни, то треба продовжувати згадувати, шанувати, але не політизовувати це питання.

Український інститут національної пам’яті випустив книжку «Війна і міф», де підібрані міфи, пов’язані з Другою світовою війною. Там, до речі, спростовуються і українські міфи. Наприклад, є поширене уявлення про те, що Українську повстанську армію розхвалював Че Гевара і Де Голль. Де Голль начебто казав, що як би в мене була така армія, то німецький чобіт не топтав би Францію, а Че Гевара казав, що він навчався тактиці УПА. Насправді, це міфологія, і ознайомлення з джерелами абсолютно спростовує ці тези.

Такі міфи потрібно спростовувати, тому що задача не полягає в тому, щоб створити міф, задача полягає в тому, щоб повернути правду.

Поглянувши на війну на Донбасі, ми бачимо, що продовжуються традиції Червоної армії, тому що всі наші військові частини мають радянську історію, та ми бачимо там червоно-чорні прапори

Василь Шандро: Багато хто зараз каже, що вся та нова інформація, яка надійшла нам за часи Незалежності, — це переписування радянської історії. Що насправді відбувається? Що роблять сучасні історики, створюючи, можливо, нову проекцію на ці події, відкриваючи нові сторінки історії?

Максим Майоров: Не варто боятися такого поняття як переписування історії. Історію переписували завжди. Кожне покоління її завжди переосмислювало, при чому з різних причин: як з причини введення в обіг нових історичних фактів, так і виходячи з сучасного політичного досвіду. Тому що історія є джерелом, де люди шукають відповіді на питання сьогодення. Оскільки питання сьогодення змінюються, то актуалізуються якісь одні теми, а інші теми забуваються. Тому на закиди, що історія переписується, можна сказати тільки те, що саме Радянський Союз не витворив сталу модель, історія неодноразово переписувалась в самому Радянському Союзі.

Тому не потрібно прагнути до якогось ідеально завершеного тексту, який не буде переписаний, це неможливо і не потрібно.

Другу світову війну треба продовжувати згадувати, шанувати, але не політизовувати це питання

Василь Шандро: Чи розробляється якась концепція, як тепер сприймати учасників Другої світової війни в лавах Червоної Армії. Чи не нівелювали ми цих людей? Як ми стовстимось до них тепер?

Максим Майоров: Тут немає великої проблеми, тому що той внесок, який зробила Україна, завдяки своїм червоноармійцям, був досить значним, ніхто його не ставить під сумніви.

Йдеться не про те, щоб принизити роль українців в червоноармійських формах, а про те, що є багато сторінок, які були вимарані, відкладалися на другий план або забувалися. І це потрібно вирівняти.