Від обережних гасел про автономію - до проголошення УНР: чим запам'яталася робота Центральної Ради?

Василь Шандро: 29 квітня відбулося останнє засідання Центральної Ради. Наскільки переворот, у результаті якого Павло Скоропадський став гетьманом, слід розуміти, як кардинальну зміну устрою і  ситуації загалом в Україні?

Світлана Панькова: В тогочасній газеті «Нова рада» від 28 квітня 1918 року писали про те, що Київ, як столиця великої держави, повинна мати свій урядовий майдан: з будинком парламенту, палацом правосуддя, міністерськими спорудами, музеями, театрами. Всі вже знали, що переворот готується, але все одно несли у суспільство тезу, що Київ – столиця великої держави України. 27 квітня студентство усіх вищих шкіл Києва на віче прийняло рішення про створення Українського державного університету. Вже в ці дні говорилося про створення Національного музею та Національної бібліотеки, говорилося ще при уряді Центральної Ради. Тому треба розглядати ці процеси не як тяглість, а згадати скільки зусиль доклав Грушевський і  його оточення до самого навіть понятті української науки.

24 квітня до Василя Кричевського звернулися з проханням виготовити ескіз оздоблення зали засідань ЦР. Здавалося б, є важливіші проблеми, як от, компроміс з німецької адміністрацією абощо. Але це не говорить про їхню безвідповідальність, це говорить про їхню впевненість у тому, що ЦР утверджується, як очільник українського державотворчого процесу.

Василь Шандро: Останнє засідання відбулося таки 29 квітня? Чи ні?

Світлана Панькова: Я залишаюся поборницею найпопулярнішого міфу про Михайла Грушевського, як про президента УРН, якого вибрали на засіданні ЦР саме 29 квітня 1918 року. Так, Конституція не передбачала президентської інституції, але про нього, як про президента, писав секретар Веремій, який був правою рукою Грушевського. Про це писали Володимир Дорошенко, Дмитро Дорошенко. Як мені видається, неспроста з’явився цей міф.

Саме 29 квітня прийняли Конституцію, Михайло Грушевський дав пояснення чому 28 квітня до парламенту зайшов німецький караул, відбувалися обшуки, забиралися папери ЦР, відбулися обшуки у помешканні самого Грушевського. І о 21:00 стіни парламенту спорожніли. На виході з будівлі, невідома особа вчинила багнетом замах на життя Михайла Грушевського. Але поранила не Грушевського, а його дружину Марію.

В один день відбулася зміна демократичного устрою на консервативний. 

У своїх наукових пошуках я одного разу зустріла відомості про протоколи засідань ЦР від 29 та від 30 квітня. Станом на 1925 рік вони зберігалися у тодішньому Всеукраїнському музеї ім. Т. Шевченка. Цих автентичних протоколів засідань, на жаль, поки не виявили.

З тогочасної преси відомо про зустріч 30 квітня на приватній квартирі членів ЦР, де вони прийняли, цитую, «резолюцію про гетьманський переворот». 

Характеризуючи добу Центральної Ради Михайло Грушевський писав: «Це були 14 місяців кращих і трагічніших за які не було і не буде в історії українського народу». Саме Конституцією УНР підсумували цей 14-місячний шлях від обережних гасел про автономію до проголошення Української Народної Республіки.

Гетьман Скоропадський сів у потяг під назвою “Україна”.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.