Відкритий реєстр педофілів не вирішить проблему, адже 70% таких злочинів трапляються в родині - Філіпішіна

Гість студії Аксана Філіпішина, представниця Уповноваженого з питань дотримання прав дитини, недискримінації та ґендерної рівності.

Євгенія Гончарук: Вже не вперше у Національній поліції заговорили про їхнє прагнення створити відкритий реєстр педофілів. Ідеться про відкритий реєстр. Є певні відмінності між відкритим і напіввідкритим реєстром. Які дані там мають бути і за яким критерієм людина туди може потрапити?

Аксана Філіпішина: Дійсно це не перша спроба. Перш за все, я би хотіла сказати, що будь-яка дія на рівні державної політики має бути продуманою і прорахованою, щодо її можливих наслідків. І перш, ніж говорити про створення будь-якого реєстру, потрібно чітко розуміти, з якою метою ми його створюємо, що за цим стоїть з точки зору права людини, дитини та інших наших громадян. Якщо говорити про відкритий реєстр, вочевидь, мова йде про персональні дані людей, які схильні до педофелії, скоїли злочин по відношенню до дітей сексуального характеру та, вочевидь, мають судимість щонайменше. Тобто в судовому порядкому встановлено, що ці люди є педофілами. Я виступаю проти створення подібних реєстрів, до яких би мав доступ кожен громадянин України тому, що питання складніше, ніж на перший погляд здається. По-перше, у людей, навіть правопорушників, можуть бути родини, можуть бути діти і будь-який пересічний громадянин може через персональні дані вийти на родину і наслідки можуть бути негативними для інших людей, які пов’язані із людиною, яка скоїла правопорушення. Мені здається, що доцільніше було б створювати напіввідкриті реєстри. Банк даних, яким би могли користуватись поліцейські, з метою попередження і розкриття злочинів на грунті педофілії. Так само до цього реєстру мали б можливість запитування інформації з конкретною метою, наприклад, попередження потрапляння людини у дитячий заклад на роботу. Тобто це інформація з обмеженим доступом для частини населення.

якщо людина вдруге скоїла такий злочин, то має бути пожиттєве, якщо вперше, то 20 років. Якщо при відбуванні 2/3 покарання людина має право на дострокове звільнення, то тільки за умови хімічної кастрації.

Євгенія Гончарук: Юристи говорять про те, що вивчали досвід США і, так званий, закон Меган. І насправді, така публічність призводить до непередбачуваних і негативних наслідків. І цікаво, що випадки, коли це відбувається в родини, стають ще більш закритою темою і винести її на світ стає неможливим. Чи є розуміння, як треба боротися з цією ситуацією?

Аксана Філіпішина: Дійсно наслідком закону Меган стало те, що люди перестали повідомляти про сексуальні злочення по відношенню до дітей тому, що 70% злочинів цієї категорії відбуваються саме в родині. Я би говорила про посилення відповідальності. Той закон, який знаходиться в парламенті, передбачає, що якщо людина вдруге скоїла такий злочин, то це має бути пожиттєве, а якщо вперше, то 20 років безальтернативно. І якщо при відбуванні 2/3 покарання людина має право на дострокове звільнення, то тільки за умови хімічної кастрації. Це дійсно ті речі, які можуть унебезпечити наших дітей від педофілів. А відкриті реєстри тільки створюють певні складнощі у громаді.

Євгенія Гончарук: В який спосіб має шукати допомогу дитина або родина, якщо випадок стався?

Аксана Філіпішина: Має бути, перш за все, гаряча лінія на рівні Органів опіки та Служби у справах дітей з тим, щоб одразу брати під супровід родину, стосовно психологічної підтримки. Друге – це підготовка наших поліцейских. В своїй практиці ми стикаємось із тим, що поліцейські абсолютно не готові до профілактики і розслідування саме таких злочинів. Мають бути зелені кімнати, які спеціально облаштовані, де має бути опитування дитини, яка потерпіла від такого злочину, високопрофесійними психологами.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі