Гостя студії – Елеонора Соловей, літературознавиця, доктор філологічних наук, професор, член Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу
Елеонора Соловей: Згадуємо Леся Танюка, який народився 80 років тому. З такими як Лесь Танюк, Іван Драч, Левко Лук’яненко відходить ціла епоха. Відходить і образ даленіє. Для людей, народжених в незалежній Україні – це щось далеке, неактуальне. І немає кому їх зацікавити.
Знаменитий Клуб творчої молоді, який очолив Лесь Танюк, був створений 59-го року і майже одразу на нього почався тиск, репресії, гоніння. І врешті-решт Лесь Танюк був змушений емігрувати до Москви. Це була середина 60-х років і вже було нестерпно і неможливо. Але це дало колосальний імпульс.
Особистість Леся Танюка – це явище, яке ще належить вивчати, осмислювати
Особистість Леся Танюка – це явище, яке ще належить вивчати, осмислювати. Він сам собі створив пам’ятник. Його знамениті «Щоденники без купюр», яких він видав 37 томів, а планував 60. Це його хроніка життя і водночас грандіозна антологія самвидаву. Він збирав все, що резонувало в суспільному, культурному житті, і не тільки сучасності. Він підняв колосальний пласт 20-х років і дуже багато зберіг від знищення. Тепер це колосальний ресурс для осягнення того, що з нами було і є.
Дуже точно характеризує Леся Танюка слово «культуртрегер». Він жив в культурі, як, мабуть, ніхто, сприймав її системно, бачив її панорамно. Його ненаситний інтерес до всього і водночас вміння цілісно бачити і мислити – це характеризує його найточніше. Він проривався за «залізну завісу», вмів вихоплювати інформацію з-за кордону, тримати контакти з діаспорою, мати звідти джерела та матеріали, і головне, передавати туди.
Це була епохальна подія в моєму житті
Нас познайомила у 69 році Михайлина Коцюбинська. Це була епохальна подія в моєму житті. Моя Москва зосередилась в тому мікропросторі, сполученому і з Україною, і з зоною. Зізнаюсь, ще туго тоді доходив до мене смисл уривчастих розмов, які йшли не першим планом. Там дописувалася дисертація Неллі Корнієнко дружини Танюка про Курбаса, коли в Україні навіть пошепки ще це ім’я не вимовлялось.
Він був відсутньо-присунім в тутешньому житті. Повернувся в Україну у чорнобильський рік, коли всі тікали, він повернувся. Шістдесятники вірили в падіння Радянського Союзу і в незалежну Україну. Через рік після повернення Танюка було століття Курбаса, і в Будинку актора була помпезна конференція «Роль Леся Курбаса в розвитку соціалістичного реалізму в українському театрі». Це варто якогось твору в кращих традиціях гротеску, сарказму, трагіфарсу. Це був момент гримучої суміші старого з новим. І можна було зрозуміти, що старе ще дуже довго не здасться і виявить неймовірну чіпкість.
Також читати: Лесь Танюк народився в 38 році, коли мами виношували дисидентів, — В.Овсієнко
Ще у Москві, коли дуже хотілось, щоб він повернувся, я запитала Танюка: «А якби тобі дали театр в Києві?». Він моментально відповів: «Тільки будівлю!». Щоб з чистого аркуша, з самого початку. У нас же і зараз люди реформують якусь ділянку роботи разом зі старою начинкою, і все, і на тому все кінчається.
Повну версію розмови можна почути у доданому звуковому файлі