Колишній прес-офіцер 128 ОГПБр та журналіст Петро Білян розповідає про те, наскільки українські ЗМІ висвітлюють ситуацію в АТО, а яких новин з тилу бракує військовим. Говоримо також про алкоголізм у війську, звільнення полонених та адаптацію у мирному житті після демобілізації.
Ірина Соломко: Зараз тема АТО відходить із перших шпальт. Чому так відбувається і чи варто це змінювати?
Петро Білян: На службі я робив свою роботу і намагався максимально висвітлити повсякденне життя бригади. По мірі можливості спілкувався з журналістами, забезпечував їхній приїзд та від’їзд, доступ до частини. Не можу сказати, що в мене було враження, що цією темою не цікавляться. Треба відзначити, коли є втрати і обстріли, — інтерес зростає. Коли затишшя — усе потроху сходить нанівець.
Ірина Соломко: Наскільки тема АТО має бути в інформаційному просторі? Адже є думка, що люди втомилися від війни.
Петро Білян: Українці нічого не роблять — аж втомлюються від того. Якусь відповідальність несуть журналісти. Але цей темп висвітлення та інтересу до АТО і збройних сил повинен задавати Кабмін. Коли останній раз прем’єр-міністр був активно присутній на Донеччині та Луганщині?
Темп висвітлення та інтересу до АТО і збройних сил повинен задавати Кабмін
Можна було б зробити штаб чи резиденцію ближче до цих територій. Щоб там були присутні вищі керівники. Була Ірина Геращенко, але вона більше займається «гуманітаркою».
Коли я був у АТО, постійно з хлопцями дивилися «сєпарське» телебачення. У них пропаганда вибудувана за радянськими лекалами, але картинку вони роблять краще, ніж ми. Там видно, що вони воюють, що є лідер. У нас є новини з фронту, особливо, коли є втрати. Але далі починається, що все погано, корупція, все розвалилося.
Ірина Соломко: Як хлопці ставляться до цього?
Петро Білян: Погано, вони обурюються. Але вони воюють та виконують свій обов’язок перед країною.
Анастасія Багаліка: А як сприймають новини з тилу?
Петро Білян: Ну от включили «Оплот». У них там школи відкривають, білять бордюри. А тут якийсь хаос, корупція. Але коли приїжджаєш у Львів, Київ — спокій, класно, нічого страшного нема.
Елемент критики влади повинен бути, але потрібно показати масштаб. Що гаряча вода у крані є, світло не вимикають, в магазин можна піти. За це люди і воюють.
Анастасія Багаліка: 128-ма пройшла довгий бойовий шлях у АТО. З її боку був великий список полонених, чи є зараз бійці, які ще не повернулися додому?
Петро Білян: Є, звісно. У березні місяці останнім, кого звільнили, був Саша Піпа. Його обміняли. Хлопці повертаються, ще є кілька чоловік. Я точно не скажу, скільки, але про них ніхто не забув.
Якщо суспільство бухає — армія не може бути непитущою.
Ірина Соломко: Наскільки армію розслабляє період, коли вона не воює? Коли з’являються такі речі, як алкоголізм? Наскільки ця проблема стосується твоєї бригади, і як ви з цим боролись?
Петро Білян: Проблема алкоголізму — це не проблема ЗС, це проблема суспільства. Якщо суспільство бухає — армія не може бути непитущою. Хоча доволі успішно працюють офіцери по роботі з особовим складом. Думаю, якщо людина п’є, її потрібно прибрати із ЗС. Але у нас фактично неможливо звільнити когось із ЗС, якщо у нього не вийшов термін мобілізації.
Анастасія Багаліка: Чи стало за останній рік більше бійців контрактної служби у конкретних підрозділах ЗС?
Петро Білян: Над тим, щоб було більше контрактників, працюють у бригаді, на рівні сектора, оперативного командування. Але сказати, щоб хтось аж дуже до того рвався я не можу. Як на мене, це доволі хибний підхід.
Міністр оборони Полторак сказав, що одними контрактниками ми не виграємо війну. Потрібно міняти підходи до системи організації служби.
Мені здається, треба більше рухатися до ізраїльської або швейцарської моделі, де будуть служити всі. Але тут ми «впремося» в матеріальне забезпечення і організацію побуту.
Ірина Соломко: А що це може дати?
Петро Білян: Дасть резерви; зможемо брати молоді вікові когорти. З 20-ти до 35-ти років — ідеальний вік.
Треба більше рухатися до ізраїльської або швейцарської моделі, де будуть служити всі.
Анастасія Багаліка: Є комунікація між військкоматами і конкретним місцем служби? Пояснюють, що старших людей в АТО не треба?
Петро Білян: Там дефіцит. Тому працюють з тим, кого прислали. Тільки якщо хтось дуже питущий — пишуть листи, додому звертаються.
Ірина Соломко: Чому ти 450 днів тому прийняв рішення йти служити?
Петро Білян: Я кинувся ще в першу хвилю. Мені тоді казали сідати у військкоматі і роздавати повістки. Але я сказав, що не піду туди. Час йшов, була вже третя хвиля. І на четверту хвилю прийшла повістка.
Ірина Соломко: Як адаптуються хлопці, які повертаються з АТО? І як проходить твоя адаптація?
Петро Білян: Вона ще відбувається. На роботі сидять зовсім нові люди. Але є хлопці із райцентрів, з малих міст — їм набагато складніше. Треба, щоб у державі було інше ставлення до ветеранів і ЗСУ і більше уваги до них.