Вміння сказати між рядками — визначна риса української журналістики за СРСР, — Чайка

Про роль журналістики і профспілкових рухів в становленні громадянського суспільства в Україні, перспективи профспілкового руху та проблеми медіа-спільноти обговорюємо з головою Незалежної медіа-профспілки Ігорем Чайкою.

Ольга Веснянка: Наскільки великим є профспілковий рух?

Ігор Чайка: Профспілка — не закритий клуб українських журналістів. В медіа працює багато різних фахівців. Медіа-профспілка — організація, яка об’єднує всіх людей, дотичних до галузі.

Євген Павлюковський: Наскільки від 90-х рр. і до сьогодні змінилась українська журналістика?

Ольга Веснянка: Стали більш солідарними?

Ігор Чайка: На превеликий жаль, з солідарністю ще поки не так все добре, як мені б хотілося. Коли відбуваються якісь надзвичайні події, пов’язані з журналістами чи іншими подіями, медіа-спільнота може згуртуватися, вийти на Майдан, пройтись та сказати щось важливо. Але, на превеликий жаль, це поодинокі випадки, які стосуються проблемних питань. А ми мусимо бути солідарними у щоденному житті. Наприклад, безкарність за порушення прав журналістів. Вся ця череда безкарності призводить до того, що журналіста можуть вбити. І останній жахливий приклад з Павлом Шереметом. Неважливо, де утискають права журналіста, ми мусимо реагувати солідарно, адекватно і дуже різко.

Ольга Веснянка: В Україні багато людей знають ім’я Георгія Гонгадзе і те, що відбувалося з журналістикою у ті часи. Чи є утиски свободи слова зараз?

Ігор Чайка: На жаль, від зміни облич у владі, відношення до журналістики і журналістів мало у чому різниться. Сьогодні відбувається те саме: вбивство Павла Шеремета відбулося саме зараз. Поки не припиниться низка безкарності, так далі і буде продовжуватись. Ми мусимо зробити так, щоб десь на рівні інстинкту Павлова, як тільки хтось придумав зробити щось проти журналіста, у нього в голові загорялась червона лампа і рука опускалась.

Євген Павлюковський: Наскільки ситуація на Заході відрізняється?

Ігор Чайка: Я б не ідеалізував західне суспільство аж настільки. Різниця одна: працює закон. У нас він дуже часто не працює. Подивіться, скільки справ порушених за ст.171 були доведені до кінця?

Євген Павлюковський: Яка стратегія Незалежної профспілки передбачається, щоб змінити ситуацію?

Ігор Чайка: Є певна програма. Ми намагатимемось більш жорстко підходити до всіх порушень прав журналістів та усіх, хто працює у цій галузі. Від соціальних питань до питань свободи слова, утиску і т. д. На з’їзді я казав, що у першу чергу я хочу переламати ситуацію, коли довгий час з медіа-профспілки намагались зробити звичайну громадську медійну організацію.

Профспілка — не звичайна громадська організація, вона має більше прав, можливостей по захисту своїх членів. Тут я бачу найважливішу стратегічну лінію на сьогоднішній день.

Ольга Веснянка: Чи бере Незалежна профспілка участь у судових справах щодо журналістів та журналісток, що зараз із таких подій вас непокоїть?

Ігор Чайка: Цим опікується юридичне бюро. У нас працює кілька юристів, які не «вилазять» з поїздок. Кількість успішних судових процесів і справ (виграних на користь журналістів), останнім часом дуже велика.

Євген Павлюковський: Якщо говорити про державні ЗМІ за 23 роки незалежності до початку роздержавлення 2014-2015, вони працювали за більш радянськими канонами. Наскільки ви вбачаєте в цьому проблему?

Ігор Чайка: Питання болюче. Ви згадали про радянські канони. Я почав працювати на радіо у радянські часи. Не все треба викидати. Були речі і корисні. Були чудові журналісти. В ті часи сказати важливі речі між рядками було дуже важливе для української журналістики. На цьому гартувалася професія. На сьогодні для мене дуже проблемно, бо якість вільної журналістики іноді дорівнює нулю.

Ольга Веснянка: Говорячи про тих, хто умів говорити між рядками, згадую покійного нині колегу Сергія Набоку, який доклав багато зусиль для становлення незалежності України. Чиї ще імена ми можемо пригадати?

Ігор Чайка: Ми вже говорили про Георгія Гонгадзе. Це на сьогодні одне з великих імен в контексті незалежності України.