«Воля України або смерть!» Нове видання «Холодного Яру»

Андрій Кобалія: Мабуть, почнемо з того, що пояснимо нашим слухачам, чим унікальна це видання. Про Холодний Яр писали доволі багато. Чому наші слухачі повинні прийти і купити саме цю книжку?

Сергій Лунін: Книга Горліса-Горського в незалежній Україні видавалась щонайменше 15 разів. Чим унікальне це видання? Тому що всі інші видання мають перекручений текст. Від 1961 року авторський текст ніколи не видавався. Наше видання намагається врахувати усі прижиттєві видання; від журнального варіанту 1932 року до 1938 року. Видання 1938 року в Україні нікому не відоме, ніхто його не бачив та не враховує.

Ми поки що видаємо першу частину. Друга частина видавалась лише два рази за життя автора. На жаль, друге з цих видань досі не знайдене, тому ми не можемо так само ґрунтовно видати другу частину. Плюс у нашому виданні є науковий коментар. Інші видання супроводжувались не дуже серйозним коментарем. Тож у нашому виданні є 5 моїх статей; деякі вже були раніше опубліковані в Інтернеті, але є й нові.

Андрій Кобалія: Нашим слухачам треба пояснити історичний контекст. Про які роки йде мова? Де і що відбувалось? Чи є розходження між сюжетом роману Горліс-Горського і реальними історичними подіями?

Сергій Лунін: По-перше, це все ж не роман, а спогади. Текст на писаний як спогади, тому дуже легко читається. Горліс-Горський пройшов всі ці події сам і був офіцером української армії, який приєднався до холодноярських повстанців. Він потрапив в полон до ЧК, втік і десь до зими 1920-1921 років перебував у лавах цих повстанців. Потім його відправили через Київ складним шляхом до армії УНР, яка тоді вже була інтернована в Польщі. І до 1942 року він в Холодний Яр не повертався. Надалі він провів 8 років у радянському ув’язненні, знову втік і 1932 року у Львові видає «Холодний Яр». Тобто є кілька прижиттєвих видань. Відомими є скарги його дружини на велику кількість галицьких слів, які з’явились там завдяки редакторам. Але нічого з цим ми зробити не можемо; довільна зміна галицьких слів на «черкаські» чи «полтавські», з моєї точки зору, неможлива. Ми маємо спиратись лише на прижиттєві видання.

В Україні повстанський рух 1919-1921 років відомий дуже мало. Про махновський рух ще знають, хоча дуже часто на рівні дурних стереотипів. Про повстанський рух під прапором УНР знають дуже мало. Наприклад, навесні 1919 року Київ був в облозі повстанців. Україна у ці роки була великим вогнищем. У першій половині 1919 повстанці знищили «червоний тил», а у другій половині «білий тил». У 1920 були великою загрозою для червоних. У травні 1920 року більшовикам доводилось тримати 50 тисяч багнетів на так званому «внутрішньому фронті» в Україні! Це дуже велика цифра. Ми говоримо не про Першу чи Другу світову війну, про великі цифри у 1919 не йшлося. На фронті зазвичай було 30-40 тисяч.  50 тисяч – це дуже багато.

«Холодний Яр», звичайно, не єдина книжка, яка про це розповідає про повстанський рух. Але ця книга – дуже легкий спосіб познайомитись із цим явищем людям, які про нього нічого не знають. Спогади у форму пригодницького роману, якщо до них додати науковий коментар, то все швидко засвоюється і вимальовується доволі правдива картина.

Є ще дослідження Михайла Ковальчука «Без переможців». Єдине, що там описується лише літо 1919 року до наступної зими. У роботі дуже професійно написано і про Махна, і про Коцура, і про Холодний Яр. Але, як ви розумієте, більшість таких книг не читає. Тому «Холодний Яр» унікальний поєднанням двох якостей.

Щодо сюжету і реальності, то згадується, що колись Василь Шкляр писав, що «Холодний Яр» на 100% правда. Всі історики знають, що 100% правдивих спогадів не існує в природі. Тим більше, коли людина пише без прив’язки до джерел, а просто викладає, що пам’ятає. Такі спогади завжди дуже суб’єктивні. Там є багато плутанини. Але у порівнянні зі «Стежками холодноярськими» Михайла Дорошенко, «Холодний Яр» є більш точним описом. У «Стежках» події описані за 50 років після подій. Людина, яка пише дуже стара і тому події там сильно гуляють, на рік пізніше або раніше.

У «Холодному Ярі» такого немає, але дещо замовчується, а дещо перебільшується. У моїй статті є стаття про Андрія Чорноту, Юрія Дроботковського і про того невідомого повстанця, якого заарештували і засудили 2 лютого 1923 року до розстрілу під ім’ям Дроботковського, хоча це було його псевдо. Через тиждень він загинув у відомому повстанні у Лук’янівській тюрмі. І от його реабілітували під цим вигаданим ім’ям Юрія Дроботковського. Про Андрія Чорноту сказати можна доволі мало, на відміну від братів Чучупаків,Деркача, Петренка. Він не згадується в джерелах радянських джерелах – це дуже дивно. Але він згадується у свідченнях Зінкевича після того, як останнього привезли полоненого до Єлизаветграду. Тобто ми знаємо, що у Холодному Яру був кубанський козак Андрій Чорнота.

Щодо Юрія Дроботковського, я зміг розплутати цю проблему шляхом аналізу свідчень Псевдодроботковського і залучення почеркознавця. Ким був Псевдодроботковський? Чи був він Андрієм Чорнотою? Мені важко сказати, але не схоже на Чорноту. Навряд чи він взагалі був у Холодному Яру.

Андрій Кобалія: Давайте повернемось до історії рукопису. Ви говорите, що ваше видання є академічним. Коли з’явилось перше видання? На яке видання ви орієнтувались, коли готували ваше?

Сергій Лунін: Горліс-Горський втік з психіатричної лікарні у Херсоні навесні 1931 року. Потім рік жив у різних містах, а навесні 1932 перейшов радянсько-польський кордон. У Польщі оселився у Рівному, а потім у Львові. Мабуть, до нього було досить приязне ставлення з боку польської влади, бо не маючи громадянство, Горліс-Горський мав дозвіл на зброю. Можливо, він співпрацював з польською розвідкою. Але він якось мав заробляти на життя. Спочатку він пише статтю «Холодний яр» десь на три сторінки. Починаючи з листопада 1932 він пише роман «Рік у Холодному Яру», який виходить протягом 1933 року у журналі «Літопис червоної калини». У 1934 році продовжує під назвою «Холодний Яр говорить». Оце видання дуже цікаве, бо там є примітки, яких у наступних виданнях немає, там також немає одруків, які з’явились у пізніших виданнях.

Але у виданні 1934 року багато чого ще немає. Горліс-Горський вирішує зробити книжку і десь у жовтні-листопаді 1934 року накладом сотника Івана Зуби друкує першу частину «Холодного яру». Вона є в Україні, в Польщі. За кілька місяців, вже у 1935 виходить друге видання з нечисленними змінами. У 1937 році виходить друга частина, яка за обсягом в півтори рази більша за першу у видавництві «Дешева книжка». 1938 року львівське видання «Рекорд» друкує останнє прижиттєве видання першої та другої частини. Завдяки історику Сергію Плохію я знайшов це видання. На жаль, знайшли лише першу частину. Тому маємо усі прижиттєві видання першої частини. Наше видання спирається на ці прижиттєві. Можливо, ще було видання 1941 року. Другу частину  не маємо, тому й академічного видання зробити не можемо.

Андрій Кобалія: Чому на Вашу думку видання 1967 року не має права видаватись?

Сергій Лунін: Автор книги був убитий у 1946 році. У 1961 році Сидір Чорторийський, який знав Горліс-Горського перевидав першу та другу частину репринтом у Н’ю Йорку. Це було останнє видання з авторським текстом. 1967 року Микита Мироненко у Лондоні робить перше видання під однією обкладинкою. У цьому виданні багато помилок, воно перекручує авторську думку. Наприклад, коли вони чекають, аби напасти на Новомиргород, вони чекають поки зайде місяць. А у Мироненка «поки зійде місяць». Тобто абсолютно навпаки. Або ще гірше замість «….які хоч і втратили свою організацію, та все ж таки мали масу зброї, влада теж не зачіпала…», а у Мироненка замість «утратили» – «утримали». Логіка втрачається.

Видання 1967 було першим перекрученим і, на жаль, воно копіювалося у всіх наступних виданнях. Це видання «Червоної калини» 1992 року, черкаське з 2005 року, минулого року державним коштом, одне видання було в Донецьку. Є ще видання Р. Коваля, де версія Мироненка ще більш перекручена. Ще це «автентичні видання», які не ближчі до авторських текстів. 

Щодо нашого видання – «Холодний Яр. Академічне видання», видавництво Клуб Сімейного Дозвілля», то вже зараз я можу забрати авторські примірники. Книга вже є у продажу на сайті видавництва та деяких інтернет-книгарень. У найближчі тижні у книгарнях Києва, Харкова та інших міст книга з’явиться у продаж.