Громадське радіо
Юрій Кочевенко: Це була мабуть перша вистава у репертуарі цього театру українською мовою. Це «Дерева помирають стоячи» Алехандро Касона.
Андрій Куликов: Це вас запросили туди «ми хочемо поставити п’єсу, нам потрібен режисер»?
Юрій Кочевенко: Там була досить цікава історія, ми давно домовлялися з цим театром, там зараз новий директор, досить талановита людина Юрій Федорович, він досить щільно займається репертуарною політикою театру і трупою. Довго ми домовлялися.
Я туди їхав з другою п’єсою, віз О’Ніла «Кохання під в’язами», але там, коли ми почали зустрічатися і думати про те, що потрібно сьогодні театрові, вийшло все інакше.
Так їдеш, думаєш, периферійний театр, Закарпаття, якийсь настрій є, що буде важко в плані професійності трупи. Але, Слава Богу, це досить сильні характери, особистості, трупа стихійно сформована досить вдало, точно. Особливо є там Пирогова, народна артистка, це закарпатський діамант, якась абсолютно неможлива обдарованість, це справжній талант драматично актриси.
Була досить складна історія, це російський театр, ми десь тижнів зо три працювали російською мовою, коли опрацьовували матеріал. В обговоренні щодо мови прийняв участь і мер міста Мукачева. При переході на українську мову (вже коли був доставлений до театру український перекладі), коли вони – українці, закарпатці, русини – вільно володіють закарпатською мовою, але мислять все одно російською, так як працюють російською. Одне діло спілкуватися на вуличному сленгу, а зовсім інше – працювати українською на сцені.
Публіка чудовоприйняла вистави, не було ніяких проблем «Чому ви були раніше російською, а тепер українською?». Мукачево в цьому плані такий Вавілон, дуже багато розмовляють закарпатською, багато угорських походжень, багато люди розмовляють російською.
Там є три театри в області: Ужгород – український театр, Мукачево – російський, і Берегово – угорський.
Повну версію розмови слухайте у звуковому файлі або у відеотрансляції.