Громадське радіо
У студії Громадського радіо Євген Степаненко, режисер, ветеран війни. Згадуємо про Іловайську трагедію.
“Спогади сумні і не дуже веселі, з однієї сторони. З іншої сторони, висновки, таке враження, що зробили – з того, що відбулося. Ми зовсім не ті, ким були три роки тому. Дуже дивне відчуття, коли тебе називають ветераном. Я не дуже розумію цей термін зараз.
Забувати не можна. Тому що не зробивши висновків, не переосмисливши, – ти не можеш жити далі. Ти постійно будеш повторювати ці помилки і плавати в цьому колі.
Іловайськ – це була межа, після якої АТО закінчилось, і все стало зрозуміло: проти нас російські війська.
Іловайська історія для українців – це, з одної сторони – трагедія, а з іншої сторони – це історія про величезний подвиг дуже багатьох людей, які в цих жахливих умовах: коли ти вчора цивільна людина або людина, яка вчора служила в армії – яку важко назвати армією, опинявся перед обличчям вибору, і реально був змушений бути героєм. Це, може, звучить трошки голосно, але це так.
Все, що ти знаєш – тобі треба виконати певні завдання, скажімо – звільняти місто. Є хлопці, з якими треба туди зайти і залишитись живим, бажано. Ти знаєш, що це твоя територія, твоя земля, твоя Україна. Людині творчій на війні ще, мабуть, важче, тому що ти постійно рефлексуєш, порівнюєш з якимись речами – прочитаними чи побаченими в фільмі, і таке враження, що з тобою відбувається кіно, це не про тебе, це не з тобою. Було враження постійно, що ти знаходишся в Черкаській області – це не відпускало. Там все таке саме, таке враження, що зараз повернеш, а там замість Іловайська буде мій рідний Корсунь, і тобі доведеться його звільняти, і це все, про що ти думаєш.”
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.