Випускники сільських шкіл гірше складають ЗНО?

Аналітичний центр CEDOS днями опублікував звіт, присвячений темі нерівності навчальних досягнень в українських школах за результатами ЗНО. Було проаналізовано результати з двох предметів: українська мова та література і математика. Обговорюємо з освітньою експерткою аналітичного центру CEDOS Іриною Когут. 

Ірина Славінська: Чи мають сенс рейтинги порівняння шкіл за результатами ЗНО?

Ірина Когут: На жаль, такі рейтинги можуть мало про що сказати. Результати ЗНО передусім залежать від способів підготовки, але великою мірою і від того, чи дитина потрапила в школу з сильними однокласниками, вчителями, чи в неї була хороша дошкільна освіта, чи з нею займалися батьки.

Ірина Сампан: Одна з проблем — величезний розрив у балах між сільськими та міськими школами. Наскільки можна це порівнювати і наскільки це глобальна проблема?

Ірина Когут: Для України ця проблема надзвичайно вагома. І це єдиний вимір, у якому в Україні говорять про освітню нерівність. Пояснити його, на жаль, складно. Інтуїтивні пояснення, які зазвичай пропонуються — гірша якість підготовки вчителів, брак предметників у сільських школах, поважний вік сільських вчителів та гірше матеріально-технічне оснащення — не завжди мають за собою підстави. Уявлення про те, що в сільських школах викладають більшість вчителів пенсійного віку, неправдиві.

Самі по собі результати ЗНО про якість викладання у школі можуть сказати лише опосередковано.

Ірина Славінська: А які вчителі працюють у сільських школах?

Ірина Когут: В Україні приблизно 20% вчителів старших 55-ти років, їх усюди значна частина. Але частка вчителів, молодших 30-ти років, в сільській місцевості більша, ніж у міській. Те саме стосується і матеріально-технічного забезпечення, адже міста також є різні.

Є багато факторів, які впливають на якість освіти поза школою. І вони також роблять свій внесок у цю нерівність. Передусім, походження дитини, соціально-економічний бекграунд — освіта батьків, професія, статки в родині, скільки часу батьки приділяють дитині.

І за цими показниками є різниця у сільській та міській місцевості. У сільській місцевості менше людей з вищою освітою, ніж у місті.

Ірина Славінська: Якщо порівнювати спеціалізовані та звичайні школи, чи помітний тут розрив в успішності учнів?

Ірина Когут: Цей розрив також дуже сильний. Він навіть більший, ніж розрив між міськими та сільськими школами. Елітні школи знаходяться переважно у міській місцевості. Пояснити розрив не завжди можна кращою якістю викладання.

Навіть якість харчування дитини у ранньому віці впливає на її подальші навчальні досягнення.

Перший чинник — ці школи відбирають кращих дітей. Якщо учні, аби вступити у гімназію та ліцей, пройшли відбір, там будуть і кращі результати. Потім сюди доєднуюються вчителі з трохи вищою зарплатою, батьки (бо є зв’язок між статками батьків та досягненнями дітей).

Дослідження Вищої школи економіки показало, що батьки з вищою освітою більше мотивовані, більше цінують освіту своїх дітей та вважають, що вибір школи робить більший внесок у якість освіти дитини, аніж навіть старання дитини. Батьки з робітничих родин відправляють дитину у сусідню школу поруч.

Ірина Сампан: Є стереотип, що якщо родина з села, а дитина добре здала ЗНО — це одиниці і цим дітям пощастило. Чи багато таких дітей?

Ірина Когут: Проблема сільської школи полягає, зокрема, в тому, що після 9 класу значна частка випускників, які навчаються найкраще, покидають сільські школи і їдуть навчатися у районні центри, містечка, тому це ще знижує показники сільських шкіл у ЗНО.

В Україні поки розрив всередині навчального закладу більший, ніж між школами. Навіть у звичайних школах є діти, які гарно навчаються. Але є і умовні «двієчники». Тоді як у ліцеях та гімназіях умовних «двієчників» або набагато менше, або їхні результати вищі. Певною мірою це добре, бо свідчить про те, що навіть у звичайній школі дитина може досягнути хороших навчальних результатів.

Проблема в тому, що в Україні є неофіційні практики групування дітей за навчальними досягненнями. Всі ми знаємо, що в «А» класі зазвичай навчаються сильніші, а у тих школах, де залишилися «В» і «Г» класи навчаються ті, хто відстає. Ця практика засуджується світовою спільнотою освітніх дослідників як така, що призводить до гірших умов навчання дітей, які великою мірою через своє соціальне походження мають гірший старт.

Ірина Славінська: У звіті проаналізовано середній бал з мови та літератури та математики. Мене вразило, що є великий розрив між середніми балами: з української мови і літератури — 145,5 з 200 і з математики — 138 з 200. Що про це можна сказати?

Ірина Когут: Тести свідчать про те, що українські школярі дійсно погано здають математику. Середній бал — не завжди показник, треба дивитися на розподіл. Середній бал складається і з тих, у кого високі бали і з тих, у кого вони низькі. Переважна більшість тих, хто складав математику, скупчена в тій частинці, які мають дуже низькі бали. Слід врахувати, що українську мову та літературу здавали всі випускники, математику вони обирали. Я не фахівець з тестології, але якщо подивитися на тест і яка частка відповідала правильно на деякі питання, виглядає, що трохи «шкутильгає» логіка.

Підготовка вчителів теж дуже впиває на результати ЗНО.

Ірина Славінська: Можливо, це свідчить і про вади програми і того, як викладають математику?

Ірина Когут: Так. Фахівці стверджують, що програма з математики в Україні досить щільно навантажена, але годин на неї відводиться не так багато. Математика — лакмусовий папірець, який показує, що чинник матеріально-технічного забезпечення не завжди працює. Щоб вчити математику треба ручка, папірчик і вчитель.

Вже багато років в Україні існує негативний відбір у професію. У педагогічні виші ідуть гірші випускники, потім кращі випускники педагогічних вишів шукають собі яку завгодно роботу, але не йдуть в освіту (через низькі зарплати передусім). Ця проблема так само потребує вирішення.

Держава може звертати увагу на розвиток шкіл, які відстають, і не тільки сільських. Не карати їх, а допомагати. Перший крок — провести масштабне дослідження і з’ясувати, чому в нас є діти, які значно гірше навчаються, чи справа в якості підготовки вчителів, чи в матеріально-технічній базі, чи в освіті батьків, чи брак дошкільної освіти цих дітей створює нерівність, яка потім плекається.