Говоримо про ситуацію, яка склалася в Польщі: депутати Сейму намагаються прийняти законопроект, який визнає події на Волині геноцидом. З’ясовуємо з істориком Олександром Зінченком, як це позначиться на польсько-українських стосунках, чому така ситуація склалася саме зараз та як досягти примирення пам’ятей.
Анастасія Багаліка: Чому ця ситуація виникла саме зараз?
Олександр Зінченко: Ситуація має дуже довгу передісторію. Проблема полягає в тому, що в польському суспільстві — це дуже гарячий конфлікт пам’яті. Він серйозно загострився в 2013 році. Тоді тема польсько-українського конфлікту, його оцінок розділила польський парламент. Він не зміг дійти згоди, як це називати: «геноцид», «етнічна чистка з ознаками геноциду». Була дуже бурхлива дискусія в кулуарах парламенту. Проголосували за «етнічні чистки з ознаками геноциду». Було відчуття незгоди.
Минулого року до влади прийшла партія «Право і справедливість». Виникли бажання відкоригувати формулювання у відповідності з їх уявленнями про ці події.
Сергій Стуканов: В Сеймі зареєстровано три проекти. Чи відрізняються вони?
Олександр Зінченко: Вони відрізняються словником, тим, у який спосіб оцінювати різні нюанси. Але це внутрішнє змагання: хто сформулює трошки гарячіше, а хто — більш помірковано. Текст, який підготував Міхал Дворчик, формулює це так, що слово «геноцид» звучить, але не як іменник, а як прикметник. В одній з інших ухвал більш гаряче усе називається, з покладанням провини на ОУН і УПА.
Анастасія Багаліка: Звідки у польському суспільстві виникає бажання переписати історію «під себе»?
Олександр Зінченко: Це питання уявлень про те, що відбувалось у минулому. Але часто вони не базуються на повноті інформації. В українському контексті цих дискусій проблема в тому, що є дві правди. Ми говоримо про історичні правди різних середовищ. Є польське середовище нащадків та учасників цих подій. І є пам’ять жертв цього ж конфлікту з українського боку.
У польській пам’яті мало функціонує факт, що українці теж були жертвою цього конфлікту. Я знаю особисто людей, які дуже гостро сприймають цю дискусію. Проблема в тому, що частина польського суспільства не сприймає ідею: формулою примирення може бути усвідомлення, що усі жертви є нашими. Не польськими, не українськими — вони є людськими; що ми маємо спільно засудити взаємну ненависть і поховати її.
Польське суспільство більш емоційно сприймає це питання, дискусії в ньому відбуваються значно гарячіше, ніж в українському.
Нещодавно, коли вийшов український лист з інтенцією помиритися, на одному з польських порталів я читав його переклад. За півдня 800 коментарів підряд були переповнені мовою ненависті. Голос розуму в цій атмосфері нездатний пробитися. Тут я високо оцінюю відповідь польських єпископів на цей лист: він витриманий у тих словах, які належить говорити.
Сергій Стуканов: На польських сайтах мені трапилися коментарі дослідниці подій на Волині Єви Сємашко і Міхала Дворчика. Вони наводять два аргументи, висловлюючи неприйняття листа: те, що українці порівняли в ньому провину поляків та провину українців. Мовляв, провина українців є значно більшою. Друге — не зовсім прийнятним для них є визнання боротьби українців за свободу. Наскільки ці думки є поширеними в Польщі? І чи лунають голоси, що непотрібно загострювати висловлювання та залишитися на позиції ухвали 2013 року?
Олександр Зінченко: На таких питаннях Міхал Дворчик робить собі кар’єру. Дуже часто, не керуючись фактами. Він нещодавно звинуватив УІНП в тому, що ми тиснемо на місцеве самоврядування, через це зірвали вшанування польських «тихотемних» в Старокостянтинові, що не відповідає дійсності. На жаль, це людина, яка не зовсім часто здатна говорити ті речі, які належить в цій ситуації.
Коли йдеться про нашу тему, треба розуміти, що з обох боків немає усвідомлення, як має відбутися українсько-польсько примирення, які слова треба використовувати, які факти мають значення, а які — ні.
В Польщі мало функціонує пам’ять про українські жертви цього конфлікту. У 2009 році були проведені соціологічні дослідження. Коли поляків питали про, те, хто був жертвами конфлікту, опцію, що і українці, і поляки обирали близько 39%. Коли у 2013 році проводили аналогічне опитування, лише 9% обрали цю опцію.
Під тиском медійного і політичного дискурсу громадська думка поляків за чотири роки змінилась, українські жертви були викреслені з дискурсу. Невинні жертви українського походження ніби опиняються в статусі жертв «другого сорту», що абсолютно неприйнятно з людської, християнської точки зору.
Анастасія Багаліка: Я так розумію, що проводити просвітницьку діяльність в історичній площині вже пізно?
Олександр Зінченко: Ні. Проблема в тому, якщо обидва суспільства на цьому етапі не знайдуть тієї формули примирення, яка буде прийнятна для обох сторін — буде ситуація, що частина польського суспільства говоритиме мовою ненависті по відношенню до українців, менша частина українського суспільства — по відношенню до поляків. Це триватиме якийсь тривалий час, поки обидва суспільства не приймуть таку формулу, яка базувалася б на взаємних вибаченнях, враховувала б кожну жертву конфлікту.
Анастасія Багаліка: Чи політичне рішення у цій ситуації відобразиться на стосунках України та Польщі?
Олександр Зінченко: Звичайно. Воно може вплинути на «охолодження» стосунків. Цей процес вже відбувається. Це не залежить від дискусії навколо історії, стосується значно більшої кількості питань. Якщо подивитись на дослідження Центру дослідження громадської думки у Варшаві, за минулий рік симпатії поляків до українців значно впали. Це питання не тільки історичного діалогу (хоч він і впливає на ці питання).
Сергій Стуканов: Є пропозиція зробити 11 липня Днем пам’яті жертв геноциду ОУН і УПА. В Польщі обговорюється альтернативна пропозиція — зробити 17 вересня Днем мучеництва кресовян, який об’єднає проблеми, з якими стикалися мешканці Східних кресів. Наскільки є ймовірність, що зупиняться на вересневій даті?
Олександр Зінченко: Складно говорити про це. Думаю, що в захопленні можливостями проголосувати все, що завгодно, буде проголосоване 11 липня. Це означає, що польське суспільство не здатне побачити ситуацію більш рельєфно, ніж хотілося б. Одна з ініціатив, з якою виходили колишні президенти, інтелектуали, церковні ієрархи — встановлення спільного дня пам’яті усіх жертв цього конфлікту.
Якщо це не знайде розуміння в польському суспільстві, це погано свідчить про нього.