Я 20 лютого збирав шини і возив на Майдан, — домрист-віртуоз Віктор Соломін

Спілкуємося з учасниками столичного етно-ф’южн проекту «ДомРа» Анастасією Друзюк та домристом-віртуозом Віктором Соломіним. Музиканти грають у прямому ефірі, розповідають про унікальний музичний інструмент — електро-акустичну домру, яку використовують у створенні своєї музики, та діляться спогадами про події на Майдані 20 лютого 2014 року.

Євген Павлюковський: Розкажіть про ваш проект. Коли він виник?

Анастасія Друзюк: Ми познайомилися в Києві років 5 тому. Я давно вже співаю фольклорні пісні, і мені завжди хотілося їх з чимось поєднати. Адже наша молодь далеко не завжди сприймає український фольклор. Саме для того, щоб показати, що український фольк може бути модним та сучасним, ми з Віктором і створили наш проект.

Євген Павлюковський: Вікторе, розкажіть, будь ласка, про ваш музичний інструмент і в чому полягає його унікальність?

Віктор Соломін: Я грав на домрі академічну музику в камерних приміщеннях і сценах, потім почав займатися джазом, а вже потім прийшов до фольк-джазу, і ще пізніше — до етно-ф’южн. Я вважаю, що саме цей стиль є найбільш актуальним у теперішній час у світі. З такими програмами я почав виступати на великих сценах і зрозумів, що одного лише мікрофону для домри замало. Знайшлися майстри, які зробили мені електродомру. Такий інструмент може грати так само гучно, як барабани. 

Вікторія Єрмолаєва: Розкажіть нашим слухачам докладніше про цей інструмент. Що таке домра?

Віктор Соломін: Домра — це інструмент, який, як мені здається, сформувався в часи Київської Русі і вже потім був поширений на Схід і Захід. Про це існують певні історичні свідчення.

Євген Павлюковський: Сьогодні маємо річницю розстрілів протестувальників на Майдані в лютому 2014 року. Які у вас спогади про цей день?

Віктор Соломін: Ми готувалися виступати на сцені Майдану, але там щось не склалося. Я підходив у тамтешній штаб з пропозицією зіграти, але наша черга тоді так і не підійшла.

Анастасія Друзюк: Я була дома в Рівному і через інтернет слідкувала за подіями в Києві. Я дуже переживала за всіх. Шалено дзвонили друзі і питали, де хто є. Багато моїх друзів і знайомих саме в цей час стояли на Майдані. Ми підтримували один одного як могли.

Віктор Соломін: Що стосується мене, то я 20 лютого займався цілком звичайною для українського музиканта справою — збирав старі покришки і на своєму авто возив до Майдану. Було багато проблем через сильний снігопад і так зване ДАІ, яке дуже завзято переслідувало таких, як я.

Євген Павлюковський: Чи цікавляться українським етно-ф’южн та безпосередньо домрою поза межами України?

Віктор Соломін: На жаль, ми не виступали за межами України. Але іноземці, які чують нас тут, дуже дивуються і виявляють неабияку цікавість до інструменту і нашого проекту. У той час, коли я гастролював Європою самостійно і грав джаз, європейці дуже цікавилися інструментом і його можливостями. Їх дивувало те, що на цьому фольк-інструмнеті може виконуватися дуже різноманітна музика.

Анастасія Друзюк: Ми дуже багато часу провели за  кордоном як автентичні народні музиканти. Люди нас завжди сприймали дуже добре. Якщо у 2006 році в Європі не розрізняли росіян і українців, то вже в 2010 році нас чітко ідентифікували як окрему націю.

Євген Павлюковський: Чи не було бажання заснувати власну школу домри в Україні?

Віктор Соломін: Я б залюбки відкрив школу електро-акустичної домри у Києві, але наше законодавство ще не зовсім готове до відкриття приватних шкіл.