«Я пам’ятаю рев мотоциклів, коли до села увійшли німці»: дитячі спогади художниці про Другу світову війну

Віра Баринова-Кулеба розповідає, якими запам’ятала війну та післявоєнні роки

Ведучі

Тетяна Трощинська

https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2018/05/hr-rh-18-05-08_barynova-kuleba.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2018/05/hr-rh-18-05-08_barynova-kuleba.mp3
«Я пам’ятаю рев мотоциклів, коли до села увійшли німці»: дитячі спогади художниці про Другу світову війну
0:00
/
0:00

У студії Громадського радіо — художниця, член Національної спілки художників України, народний художник України Віра Баринова-Кулеба.

Тетяна Трощинська: На початку Другої світової вам було два роки. Чи пам’ятаєте ви щось?

Віра Баринова-Кулеба: Такі страхіття на дитину обов’язково впливало. Я вже говорила і ходила, то цей страх мені передавався. А передався він тим, що небо раптом покрилося страшним чорним димом, літаки крутилися над хатою. Мені було страшно, і це залишилося у мене в пам’яті. Німці увійшли десь у вересні. Я це пам’ятаю, тому що раптом на дороги в’їжджали мотоцикли зі страшним ревом, якісь страшні люди, обвішані автоматами, гранатами. Мама розповідала, що в центр зігнали людей, почали говорити, що тепер тут німецька влада. Село, сільрада, колгосп вже готувалися, ховали партійних, комсомольців. Якийсь заховався в річку і сидів з очеретиною в роті, щоб можна було дихати.

Тетяна Трощинська: Мама якось пояснювала, що це війна, заспокоювала?

Віра Баринова-Кулеба: Ні, люди мовчали. Всі були налякані, тому що ходили німці, у людей забирали яйця, курей, відчули, що хазяїни.

Навпроти нас німці копали окопи і ставили туди ДЗОТ. Батько нас переносив на інший бік села, бо десь почув, що тут буде бій. Брата і мене ніс на руках, а старший Васько біг за ним. Вийшов німець, він зупинив батька і сказав, щоб копав ДЗОТ, а батько просив віднести дітей. І він дозволив. А тут бій. Ми думали, що там заховаємось, але навпаки звідти німці йшли, наші солдати наступали.

Батько накрив усіх нас трьох у якусь канаву, бо скрізь стріляли. Він бачить, що всіх уб’ють і крикнув Васькові бігти. Васько прибіг у цементований погріб, він дуже застудив ноги. Батько назад повернувся, нас повкидав. І тут біжить мама, каже, що хата почала горіти, бо німці підпалили сіно біля хати. Мама схопила нас. Ми бігли через місток. Як тепер фонтани, так тоді кулі скрізь летіли. Ми проскочили, прибігли до хати. Дядина й тітка замочували рядна і накривали стріху, щоб не загорілися. Німці з ДЗОТу почали стріляти через нашу хату.

Різдво. Земне і небесне http://naoma.edu.ua/

Нас мама повкидала в яму, ми сиділи, а над нами «строчили». У садку біля нас прив’язали корову. Я пам’ятаю: виглянула, а корова плаче, сльози течуть, вона була прострелена, куля пролетіла десь між ребрами, цівкою текла кров. Я стала кричати, що корова плаче. З нами сиділа баба, вона взяла клоччя і заткнула цю дірку. Я як художниця малювала картину не один раз. Художник виражає те, що найбільше запам’яталося. Для мене це мати, діти і те страхіття, що ми, діти війни, пережили.

Якось мама доїла корову. Раптом на порозі з’явився німець у чорному, з гранатами. Мама перелякалась, ніби впала, а він щось каже. Він взяв мене на руки, сів на порозі, дістав грудочку цукру, шоколадку. Він став плакати, взяв ножиці, став зрізати нігтики і пояснювати мамі, що в нього така ж дочка. Ми так здивувалися, бо мама думала, що мене вб’ють.

Тетяна Трощинська: Коли було відчуття, що стає трошки світліше?

Віра Баринова-Кулеба: Коли повернувся батько. Він увійшов у хату і відкрив вікна, які затулив, коли йшов. В хаті стало видно. Мама прийшла з поля пізно ввечері. Ми лежали під рядном і крикнули, що тато прийшов. Вона запитала, де він. Ми відповіли, що у баби. Мама кинулася до баби і не зачинила двері. А на ранок у хаті видно, біла подушка, і ми побачили батька у білій сорочці. Оце для мене була радість тоді. У мене є картина, як ми сидимо у хаті, і батько в сорочці.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.