Я попросив Путіна відпустити Сущенка, — кореспондент УНІАН у Москві

Вчора, 23 грудня, у Москві відбулась 4-годинна прес-конференція президента Росії Володимира Путіна. Цей формат викликав критику багатьох західних і навіть російських журналістів — він застарів, нічого цікавого не пролунало.

На телефонному зв’язку зі студією «Громадського радіо» кореспондент УНІАН у Російській Федерації Роман Цимбалюк.

Сергій Стуканов: Які ваші загальні враження від цієї прес-конференції або, як її назвали критики, постановки?

Роман Цимбалюк: Враження, що там сумно і немає нічого нового розділяють не тільки іноземні журналісти, але мені пор це сказав і російський кореспондент. Мені здається, якщо є можливість — а це чи не одна на рік — задати питання президенту Росії, цим треба користуватись, незважаючи на його відповіді. Вони роблять вигляд, що української проблеми, війни, Криму немає — треба їм про це нагадувати, нагадувати, що українці сидять у тюрмах.

Сергій Стуканов: Путін вкотре зазначив, що не вважає Росію винною у тому, що відбувається в Україні. Він також сказав, що нормандський формат при цьому має бути збереженим, попри його неефективність. Які ще тези стосовно української проблематики впали вам у вухо?

Роман Цимбалюк: Там цікаво те, що на початку прес-конференції Путін був дуже зосереджений на внутрішніх питаннях — цифри, економічне зростання, і поступово перейшов до Криму. Здавалось би, так хотілось передати це як внутрішню проблему, але коли він розмірковував, яку назву має носити кримський міст, то перейшов до України. Сказав, що колись він допоможе гуманітарним та комерційним зв’язкам з Україною.

Сергій Стуканов: Які питання ви задавали?

Роман Цимбалюк: Я питав про українських в’язнів, про Романа Сущенка, кореспондента УНІАН. Маючи досвід, що Путін завжди відповідає «суд розбереться», я вирішив спробувати зробити, як режисер Сакуров — він просто попросив. Але, насправді, питання журналіста не вирішує долі політв’язня. Я просив відпустити Сущенка і поєднав це з питанням про Захтея і Панова, так званих «кримських диверсантів», які після перевезення до Москви заявили про страшенні катування. Я сказав, що якщо так катувати, то у шпигунстві на Росію зізнається і він сам.

Андрій Куликов: Коли говорять про українських заручників у Росії, то часто забувають, що є ще певний невидимий пласт. Зараз у ЗМІ йдеться про десятки, а, можливо, сотні українців, яких ніби заманюють на роботу в Росію і втягують у наркобізнес. Наскільки російські ЗМІ про це пишуть?

Роман Цимбалюк: Останнім часом не писали, але десь три місяці тому, якраз на хвилі антиукраїнської істерії, було повідомлення, що зловили банду наркоторговців з України. Але так як це не у Москві, а десь у регіонах, то проблема ніби є, але про неї зараз взагалі не говорять.

Андрій Куликов: Як у Росії ставляться до можливості перебудови стосунків зі Сполученими Штатами — змагатися чи разом ділити світ?

Роман Цимбалюк: Вони хотіли б світ поділити — це зрозуміло. Але у мене є таке переконання, що вони нічого не можуть запропонувати світу, окрім того, що скидати бомби на інші країни. Але, щоб бути світовим лідером, недостатньо тільки зброї. Часто кажуть, що Трамп ледь не проросійський президент, але у мене дуже великі сумніви — якщо і буде якийсь «медовий місяць» у стосунках між Росією і Штатами, то дуже недовго. Бо як геополітичні партнери вони не можуть знайти спільної мови.