«Громадське радіо»
Володимир Гонський, бард, заслужений діяч мистецтв України, розповідає, чому важливо спілкуватися з суспільством.
Дмитро Тузов: Свого часу ти співав на Майдані під час Революції Гідності, а зараз у тебе уже понад 350 концертів, частина з яких відбулась у зоні АТО для української армії. Які з них були найяскравішими?
Володимир Гонський: Кожен виступ, кожен концерт — це виступ перед людьми-богами, перед найкращими людьми нації і, мабуть, всього людства. В цьому є як негативи, так і позитиви. Негативи — це коли ти приїжджаєш до хлопців вдруге або до кількох із них, які були ще в учебці, а тепер вони вже на фронті або той, кому ти подарував свою книгу — вже без руки. Це, звичайно, страшно, тому що ти розумієш, що кожного дня ми втрачаємо цих людей, статистику загибелі яких розказують вже, як прогноз погоди.
На жаль, багато хто вже звикає до цього, багато кого це не стосується, але мене це стосується і, я вважаю, це стосується кожної людини, яка прагне бути чесною. Це наш громадський обов’язок. Вони захищають нас не тому, що це їх професія, а тому що вони найбільш чесні серед нас. Але ті, хто залишився, особливо чоловіки, мають кожного дня щось робити, щоб викуповувати своє право бути тут.
Дмитро Тузов: Міністр Культури Євген Нищук нещодавно теж був у нашій студії і казав, що по лінії міністерства зараз відроджуються десанти митців та артистів, які їздять на передову, в тому числі. Така ініціатива розвивалася постійно, але дуже часто це були лише волонтерські ініціативи. І ми також говорили про те, що везуть туди наші артисти. Інколи там звучать мінорні настрої, і самі вояки кажуть, що досить цього, що треба щось таке, що б піднімало їх бойовий дух і вселяло надію, що все буде добре. Як ти на це реагуєш?
Володимир Гонський: Питання репертуару — це дійсно дуже тонка і наукоємка справа. Я хотів би, щоб ці речі були не піарного характеру. За часів міністерства Кириленка я входив в координаційну раду, яка затверджувала цей матеріал. Нам обіцяли принаймні півмільйона гривень на це, а до того і після того це все завершувалося піарними справами. Як ми їздили туди за свої гроші чи якісь вижебракувані гроші, так і їздимо. Зараз кількість цих поїздок зменшилась, і я собі в цьому докоряю.
Стосовно репертуару дуже важливо враховувати, де ти виступаєш, тут важливий підхід до кожної людини. Дійсно мінорних речей не треба. Багатьом не треба навіть дуже патріотичних пісень, тому що там такі патріоти, що нам треба ще повчитися в них. Хлопці зараз хочуть чогось веселого, хочуть побачити красиву дівчину, бо чоловіки є чоловіки. Я менш симпатичний, ніж, наприклад, Леся Горова чи Влада Чайка, фіналістка «X-фактору». Гендерний фактор тут також треба враховувати. Це треба досліджувати.
Коли ми приїхали до 30-ї легендарної бригади, якій ми давали концерт на Запоріжжі, на полігоні, на якому було 1500-2000 людей, вони почали плакати. Руслана Лоцман, заслужена артистка України, спитала: «Друзі, а може ми даремно приїхали? Може не треба співати?» У нас був дуже сильний репертуар, для виконання якого були залучені дуже сильні люди. Ми посилаємо їх в бій, і вони ідуть, і вони гинуть за Україну, а кожен з них — це непоправна втрата. Тому це дійсно дуже тонке питання.
Дмитро Тузов: Стосовно репертуару, Володю, чи займаєшся ти тим, щоб формувати пісні з фронту, як окремий жанр, тому що багато пісень дуже часто пишуть самі військові, які просять, щоб їм передали гітару або баян? Тобто це вже окремий жанр в нашій культурі.
Володимир Гонський: Я б навіть сказав, що це окремий пласт, який створили Леся Горова, Руслана Лоцман, Світлана Тарабарова та інші. Це нова епоха, яку треба транслювати суспільству.
Наталя Соколенко: Ви відстежуєте, чи потрапляють ці пісні з фронту на радіо чи в телевізійний ефір?
Володимир Гонський: Я постійно це моніторю і як слухач, і як дослідник. У нас є музичні канали «М1» і «М2», прихильниками яких є молодь. На «М2» є українська музика, а на «М1» продовжують транслювати російську та іноземну попсу. За цим треба слідкувати.
Тільки тоді, коли ми сформуємо критичну масу нового покоління, спраглого честі, ми отримаємо владу, за яку вмирали.
Наталя Соколенко: Часто митці раніше за інших відчувають зміни, які можуть бути. Що ви зараз відчуваєте: чи йде до миру?
Володимир Гонський: І наші бійці, і ті, що з іншої сторони — всі вже втомилися від війни, але ситуацію визначають не вони, а ті, хто дає накази. І багатьом це подобається, їм це вигідно.
Давайте робити все, щоб це закінчилося перемогою добра та України, щоб ми зберегли максимум своїх героїв, які нам потім дуже будуть потрібними.
Дмитро Тузов: Який твій посил тим людям, які продовжують жити на непідконтрольних територіях?
Володимир Гонський: Я їм кажу, що бути справжнім українцем — це класно, це дуже пасіонарно і енергетично, це сучасно, модно і перспективно. Ми живемо на Богом даній дуже багатій землі як природними ресурсами, так і людським духом. Просто треба це все відродити.
Фактично, у нас жодного дня не було по-справжньому української держави, був «бандитський паханат» в тих чи інших забарвленнях, але коли ми нарешті сформуємо критичну масу нового покоління і перетворимо кров, пролиту тисячами героїв, в честь чиновника, міліціонера, двірника, міністра, ми побачимо, як наша держава заквітне і у світі ще будуть заздрити нам.
Дмитро Тузов: Зараз звучить багато тривожної інформації. Що, на твою думку, треба зробити, щоб ці «світлі ідеї» перемогли, і це сталося не колись там, а щоб всі люди, які зараз живуть в Україні, побачили перемогу «світла»?
Володимир Гонський: Нам просто треба робити кардинальні зрушення як кожний у собі, так і робити кардинальні реформи в системі освіти. Я вважаю, що на вчителів і вихователів треба робити конкурси відбору, так, як зараз, наприклад, на льотчиків-військових, тобто викладачем не може бути кожна людина, а не так, як, наприклад, в 149-му садочку в Києві, де викладачі продовжують калічити дітей русифікацією.
Я закликаю кожного робити Майдан в собі і навколо себе. Це те, що я писав ще перед Помаранчевою революцією. По-друге, треба робити кардинальну реформу ЗМІ і, перш за все, телебачення, яке на 90% формує наших дітей.
Крім тих 350 концертів, я ще об’їздив біля 400 концертів з гітарою та своїми книжками по школах та вузах. Мабуть, в цій країні, на жаль, у мене конкурентів немає у цій сфері. Це почалось з 2010 року.
Наталя Соколенко: Чому саме з 2010 року? Це вас стимулював прихід до влади Януковича?
Володимир Гонський: По-перше, так. А, по-друге, у 2009 році вийшла моя перша книга, і я подумав, що у мене має все вийти. Я поговорив з великою аудиторією. Всюди, в кожному містечку є осередки патріотів, і треба їздити і спілкуватися з ними.