Як малювали жінок і як малювали жінки: говоримо про жіночі образи в українському мистецтві

У студії Громадського радіо побувала Ольга Галян, співробітниця Національного художнього музею України

Ведучi

Василь Шандро

Як малювали жінок і як малювали жінки: говоримо про жіночі образи в українському мистецтві
https://static.hromadske.radio/2018/04/hr-rh-2018-04-21_galyan.mp3
https://static.hromadske.radio/2018/04/hr-rh-2018-04-21_galyan.mp3
Як малювали жінок і як малювали жінки: говоримо про жіночі образи в українському мистецтві
0:00
/
0:00

Минулого місяця Ольга Галян провела авторську екскурсію «Жіночі образи в українському мистецтві» в рамках тижня культури HeForShe.
В ефірі «Ранкової хвилі» поговорили  про жінок на відомих полотнах та жінок-мисткинь у різні періоди української історії.

 

Василь Шандро: Коли з’являються жіночі портрети, якщо говоримо про те, що є колекціях Національного художнього музею?

Ольга Галян: Це XVII-XVIII століття. У експозиції музею є портрети представниць козацької старшини – дружин полковників, козацьких старшин, зокрема Параскеви Сулими. Також у експозиції музею представлено портрет матері останнього гетьмана України Кирила Розумовського Наталії Розумовської.

Василь Шандро: Чи можна простежити, хто художники цих портретів?

Ольга Галян: На жаль, ні. Ми не знаємо хто створив портрети Сулимів – Параскеви та Семена, проте знаємо, що портрет Наталії Розумовської – це одна з копій портрету пензля Генріха Готліба.

Василь Шандро: Якою була жінка на цих портретах, якщо порівнювати з аналогічним періодом у західноєвропейській традиції?

Ольга Галян: Те, що ми маємо в експозиції, це жінка-представниця заможних верств населення, відповідні атрибути: герб, традиційний тогочасний одяг, молитовник, прикраси. Проте ми можемо також говорити про внутрішній світ людини – пози, жести – все це також багато говорить про людину XVIII  століття.

У XIX столітті з’являються портрети в стилістиці класицизму – портрети пензля Опанаса Рокачевського, Аполлона Мокрицького, Павла Шлейфера, зокрема портрет його дружини.

Василь Шандро: Чи можна узагальнити портрет жінки XIX століття?

Ольга Галян: Це вже не лише представниці заможних верств населення – з’являються портрети жінок із народу. Зокрема таку серію українських типажів створив Василь Тропінін («Дівчина з Поділля», «Пряля»).

Тому можна поділити на дві категорії: портрети жінок-аристократок та портрети представниць із народу. Ці портрети, а також твори Трутовського дають нам та етнографам можливість вивчати жіночі образи та ідеали жіночої краси, адже вони тоді існували.

Василь Шандро: Художники створювали ці образи чи вони втілювали образи, які тоді були актуальними?

Ольга Галян: Я думаю, вони відтворювали реальну дійсність, бо захоплювалися тим, що бачили – відтворювали жінку такою, якою вони її бачили. Але це був погляд чоловіка на жінку – жінка тоді була об’єктом споглядання.

Василь Шандро: Коли з’являється жінка-художниця?

Ольга Галян: Жінки малювали – наприклад, були уроки в інституті шляхетних дівчат, проте відомі нам імена – це вже ХХ століття. Це Оксана Павленко, Олександра Екстер, потім  Алла Горська, Тетяна Яблонська.

Василь Шандро: Що відбувається із зображенням жінки на цьому зламі епох?

Ольга Галян: Жінка пише себе, вона вже є творчинею власного образу. Як правило, вона представляє себе сильною, самодостатньою, здатною на зміни – не жінкою-споглядальницею життя, а дієвою та рішучою. Такі моменти закладені і в творі Олександри Екстер «Три жіночі постаті», і в Алли Горської – «Автопортрет з сином».

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.